Хиткий штат

Хиткий штат[1] (англ. swing state, battleground state) – штат США, де кандидати у президенти від Демократичної та Республіканської партій мають приблизно рівні шанси бути обраними. Саме на такі штати зазвичай націлено виборчі кампанії[2]. Тим часом ті штати, де завжди перемагає кандидат від однієї партії, називають «safe states» (англ. безпечні, надійні штати), оскільки саме вони гарантуватимуть підтримку в здобутті більшої частки електорату.

Через те, що кандидат здобуває перемогу в Колегії виборщиків більшістю голосів, кандидати часто проводять кампанії тільки в конкурентних штатах, тому саме на електорат хитких штатів звертають свою увагу політична агітація та партійна преса[3].

Сайт виборчої аналітики FiveThirtyEight визначає такі хиткі штати:

У цих штатах протягом кількох років спостерігалися запеклі змагання між кандидатами від двох великих партій[4]

Походження терміну

Під час виборів Президента США кожен штат сам вирішує, яким чином обирати виборників до Колегії виборщиків США. Щоб збільшити кількість своїх голосів у Колегії, усі штати, крім Мену і Небраски, прийняли мажоритарну систему. Згідно з нею, кандидат, який набирає найбільше голосів у штаті, виграє усі голоси виборщиків звідти. Очікувалося, що кандидати відстоюватимуть інтереси штатів з найбільшою кількістю голосів виборщиків. Однак на практиці більшість виборців не схильні змінювати свою прихильність до партій залежно від виборів. Це змусило кандидатів у президенти зосередити обмежений час та ресурси на агітацію в тих штатах, які, на їхню думку, «хитнуться» в їх бік або прийнамні «не відхиляться» від них, а не витрачати їх у штатах, де вони вже впевнені в перемозі чи програші. Через виборчу систему виборчі кампанії менш стурбовані тим, щоб підвищити народну підтримку кандидата. Натомість вони намагаються зосередитись на ній лише в тих штатах, які забезпечать голоси виборщиків, необхідні для перемоги на виборах. І це далеко не дивина, коли кандидат забезпечений достатньою кількістю голосів виборщиків, не виграючи при цьому на загальнонаціональному рівні.

Як видно з результатів останніх виборів, кандидат від Республіканської партії має найбільші шанси виграти в більшості штатів Гірського Заходу та Великих рівнин (Айдахо, Вайомінг, Північна і Південна Дакоти, Монтана, Юта, Канзас, Оклахома, Небраска), Півдня США (Алабама, Міссісіпі, Луїзіана, Арканзас, Теннессі та Південна Кароліна), а також на Алясці. Натомість демократ найімовірніше перемагає в середньоатлантичних штатах (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Меріленд, Делавер), Новій Англії (особливо у Вермонті, Массачусетсі, Род-Айленді й Коннектикуті), штатах Західного узбережжя (Каліфорнія, Орегон, Вашингтон), а також на Гаваях.

Утім, штати, де на президентських виборах підтримують кандидата з однієї партії, іноді обирають губернатора з іншої. Наприклад, у наш час губернатори Массачусетса, Меріленда й Вермонта — республіканці, при цьому в Луїзіані, Кентуккі та Монтані губернатори є членами Демократичної партії. Навіть під час виборів Президента США виборці можуть обрати його з однієї партії, а губернатора — з іншої. Так сталося 2016 року у Вермонті та Нью-Гемпширі, де перемогла Гілларі Клінтон з Демократичної партії, але було обрано губернаторів-республіканців; при цьому Монтана та Західна Вірджинія забезпечили перемогу Дональдові Трампу, обравши губернаторів-демократів.

Визначення хитких штатів

Ректор Технологічного інституту Нью-Джерсі, професор Джоел Блум відзначає такі важливі критерії при визначенні хитких штатів:

  • результати опитувань;
  • результати попередніх виборів;
  • увагу засобів масової інформації;
  • місця агітації за кандидатів;
  • кошти, витрачені на агітацію.

Критика

Специфіка виборів заохочує політичних агітаторів зосередитися на хитких штатах, ігноруючи при цьому решту країни. Штати, у яких виборчі опитування не виявляють певного фаворита, зазвичай перенасичені агітаційними візитами, рекламою на телебаченні та дебатами. Таким чином, партійні функціонери зосереджують на них найбільше своїх зусиль, у той час як «четверо з п'ятьох» виборців (за оцінкою видавниці Катріни ван ден Гувел) на національних виборах «повністю ігноруються»[5].

Більшість штатів використовують мажоритарну виборчу систему, за якої кандидат, що має найбільшу кількість голосів у штаті, отримує всі голоси виборців у ньому. Тож зрозуміло, що це стимулюватиме частіше зосередитися лише на кількох штатах з неясною ситуацією. На противагу цьому, багато штатів із великим населенням, як от Каліфорнія, Техас та Нью-Йорк, на останніх виборах вважалися «безпечними» для певної партії, а тому не є пріоритетним для фінансування та проведення агітаційних кампаній. Тим часом, дванадцять з тринадцяти найменших штатів вважаються безпечними для будь-якої великої партії. Винятком є лише «хиткий» Нью-Гемпшир, за словами Джорджа Едвардса[6]. Крім того, виборчі кампанії припинили нарощувати зусилля в масштабах усієї держави за кілька місяців до кінця виборів 2008 року, а натомість зосередилися на кількох штатах із непередбачуваним результатом виборів[6].

Примітки
  1. Чому Дональд Трамп все ще може перемогти на виборах у США. BBC News Україна (українською). Процитовано 19 жовтня 2020.
  2. Larry J. Sabato's Crystal Ball  » The Electoral College: The Only Thing That Matters. www.centerforpolitics.org (амер.). Процитовано 27 січня 2017.(англ.)
  3. Beachler, Donald W.; Bergbower, Matthew L.; Cooper, Chris; Damore, David F.; Dooren, Bas Van; Foreman, Sean D.; Gill, Rebecca; Hendriks, Henriët та ін. (29 жовтня 2015). У Schultz, David; Hecht, Stacey Hunter. Presidential Swing States: Why Only Ten Matter (English). Lexington Books. ISBN 9780739195246.
  4. The Odds Of An Electoral College-Popular Vote Split Are Increasing. FiveThirtyEight (амер.). 1 листопада 2016. Процитовано 6 листопада 2016.
  5. Katrina vanden Heuvel (7 листопада 2012). It's Time to End the Electoral College. The Nation. Процитовано 8 листопада 2012.
    Electoral college defenders offer a range of arguments, from the openly anti-democratic (direct election equals mob rule), to the nostalgic (we’ve always done it this way), to the opportunistic (your little state will get ignored! More vote-counting means more controversies! The Electoral College protects hurricane victims!). But none of those arguments overcome this one: One person, one vote. Захисники Колегії виборщиків наводять численні аргументи, починаючи з відкрито антидемократичних (пряме голосування дорівнює охлократії) та ностальгічних (ми завжди так робили) й закінчуючи оппортуністськими (Ваш маленький штат проігнорують! Більше підрахунків голосів — більше суперечок! Колегія виборщиків захищає жертв ураганів!). Але жоден з них не переважить цього аргументу: «Одна людина, один голос».
  6. Edwards III, George C. (2011). Why the Electoral College is Bad for America (вид. Second). New Haven and London: Yale University Press. с. 1, 37, 61, 176–7, 193–4. ISBN 978-0-300-16649-1.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.