Хмарні сховища

Хмарне сховище (англ. cloud storage, або ще хмара, backup) — це модель збереження даних у комп'ютері, в якій цифрові дані накопичуються в логічні пули, a фізичне зберігання охоплює кілька серверів (зазвичай у кількох місцях). Фізичне середовище, як правило, належить хостинговим компаніям, які ним керують. Ці постачальники хмарних систем зберігання даних відповідають за утримання наявної інформації та доступ до неї, а також за роботу фізичного середовища. Користувачі можуть купувати у постачальників послуг хмарного сховища можливість накопичувати там дані.

Послуги хмарного сховища можуть бути доступні через інтерфейс веб-сервісу (API) або додатки, які використовують API[1].

Історія

Хмарні обчислення винайшов Джозеф Ліклайдер у 1960-х роках під час його роботи над ARPANET, щоб дати людям вільний доступ до даних у будь-якій точці планети та будь-коли. Однак, Курт Воннегут каже про «хмару», що «це занадто складно для всіх» у своїй книжці Сирени Титану (1959)[2].

У 1983 році, CompuServe запропонував його споживачам для використання 128 кБ дискового простору, що підходить для зберігання будь-яких файлів[3].

У 1994 році AT&T запустила PersonaLink — інтернет-платформу для особистого та ділового спілкування на підприємстві. Даний сервіс був одним із перших веб-орієнтованих повністю, у рекламних роликах якого сказано «Ти можеш вважати наше віртуальне місце зустрічі хмариною!» (you can think of our electronic meeting place as the cloud)[4].

Вебсервіси Amazon представили службу зберігання хмари AWS S3 у 2006 році і отримали широке визнання та прийняття як постачальник сховищ для таких популярних сервісів, як SmugMug , Dropbox та Pinterest.

У 2005 році компанія Box оголосила про онлайн-обмін файлами та службу управління персональним хмарним вмістом для підприємств[5].

Архітектура
Високорівнева архітектура сховища.

Хмарне сховище базується на високо-віртуалізованій інфраструктурі і схоже на більш широкі хмарні обчислення з точки зору доступних інтерфейсів, майже миттєвої еластичності та масштабованості, багатожитлового використання та дозованих ресурсів. Хмарні сервіси зберігання даних можуть бути використані за межами локальної служби (Amazon S3) або розгорнутись у локальних приміщеннях (ViON Capacity Services). Хмарне сховище може бути використане або за межами підприємства (Amazon S3) або на підприємстві (VION Місткість послуг).

Хмарне сховище, як правило, належить до хостингових сервісів зберігання об'єктів.

Платформи для зберігання, такі як Amazon S3 і Microsoft Azure Storage, програмне забезпечення таке, як OpenStack Swift, системи зберігання об'єктів такі, як EMC Atmos, EMC ECS і Hitachi Content Platform — усі приклади зберігання, що відповідають характеристикам хмарних систем схову даних.

Хмарне сховище:[6]

  • Зроблене з багатьох розподілених ресурсів, але виступає як одне ціле — часто називають хмарним зберіганням або федеративним[7]
  • Висока відмовостійкість унаслідок резервування й розподілу даних
  • Висока міцність шляхом створення версій, копій

Переваги
  • Компаніям потрібно платити лише за сховище, яке вони фактично використовують, як правило, середнє споживання протягом місяця.  Це не означає, що хмарне сховище коштує дешевше, а лише те, що воно несе операційні витрати, а не капітальні витрати.
  • Підприємства, які використовують хмарні сховища, можуть скоротити споживання енергії до 70 %, зробивши їх більш зеленим бізнесом.
  • Організації можуть вибирати між локальними та глобальними варіантами хмарного зберігання або сумішшю двох варіантів, залежно від відповідних критеріїв рішення, що доповнює початковий потенціал прямої економії витрат; наприклад, безперервність операцій (COOP), відновлення після аварій (DR), безпека (PII, HIPAA, SARBOX, IA/CND), а також записує закони, положення та правила утримання.
  • Доступність і захист даних є суттєвою для архітектури об'єктів, тому залежно від програми додаткові технології, зусилля та витрати на додавання доступності та захисту можуть бути усунені.
  • Завдання з обслуговування сховища, такі як придбання додаткової ємності для зберігання, перекладаються на відповідальність постачальника послуг.
  • Хмарне зберігання надає користувачам негайний доступ до широкого спектру ресурсів та додатків, розміщених в інфраструктурі іншої організації через інтерфейс веб-сервісу.
  • Хмарне сховище може використовуватися для копіювання образу віртуальної машини з хмари в локальні місця або для імпорту образу віртуальної машини з локального місця в бібліотеку образів у хмарі. Крім того, хмарне сховище може використовуватися для переміщення óбразів віртуальної машини між обліковими записами користувачів або між центрами обробки даних.
  • Хмарне зберігання може використовуватися як резервна копія природних катастроф, оскільки зазвичай є 2 або 3 різних сервери резервного копіювання, розташовані в різних місцях по всьому світу.
  • Хмарне сховище можна відобразити як локальний диск із протоколом WebDAV. Він може функціонувати як центральний файловий сервер для організацій з кількома офісними місцями.

Див. також

Примітки
  1. Хмарні Сховища Даних. Зручність. Надійність. Конфіденційність.
  2. Michael F. Lewis (March 29, 2013). «Move over Al Gore, Kurt Vonnegut invented the internet». Wordpress
  3. Louden, Bill (September 1983). «Increase Your 100's Storage with 128K from Compuserve». Portable 100 (New England Publications Inc.) (Volume 1, Number 1): 22.
  4. Daniela Hernandez (May 23, 2014). «Tech Time Warp of the Week»
  5. «Box.net lets you store, share, work in the computing cloud». Bizjournals.com. December 6, 2009
  6. S. Rhea, C. Wells, P. Eaton, D. Geels, B. Zhao, H. Weatherspoon, and J. Kubiatowicz, Maintenance-Free Global Data Storage. IEEE Internet Computing , Vol 5, No 5, September/October 2001, pp 40–49. Архівовано 2012-03-29 у Wayback Machine. Архівовано 2011-06-23 у Wayback Machine.
  7. Vernik, Gil, et al. "Data On-boarding in Federated Storage Clouds." Proceedings of the 2013 IEEE Sixth International Conference on Cloud Computing. IEEE Computer Society, 2013.

Література
  • Хмарні технології: [навч. посіб. / уклад. В. П. Вишневецька]. — К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2017. — 159 с. — ISBN 966-931-122-1.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.