Ходинці

Ходинці (рос. Ходынцы) — одна з 13 племінних груп юкагирів, яка до початку російської колонізації займала територію у верхів'ях річок Анадир, Пенжина, Омолон. Основне заняття — полювання, рибальство та оленярство. Ходинці говорили на тайговому діалекті юкагирської мови. Назва ходинців евенкійською мовою — ходейджиль. Частина ходинців увійшли до складу чуванців а інша до омолонських евенів.

Ходинці
Ареал верхів'я pічок Пенжина, Омолон, Анадир
Близькі до: юкагири
чуванці
Мова юкагирська мова
Релігія шаманізм
анімізм

Історія

Були підкорені у 1650 році козаками Семена Мотори та Семена Дежньова. Ходинці згадуються в ряді історичних документів як рід юкагирів: «вгору Ізігі ту ж річку звуть Чондон, а живуть (там) ходинські мужики юкагири». У відписці анадирських прикажчиків якутським воєводам від 1709 року ходинці також названі юкагирським родом: «а з ним ходинського роду юкагир Пелача». Сотник Іван Курбатов у 80-х роках XVII ст. повідомляє про зустріч з юкагирами ходинського «роду»[1].

На рубежі XVII–XVIII ст. у ходинців разом з аманатами було близько 120 працездатних чоловіків, всього населення було 480 осіб. У XVII–XIX століттях чисельність ходинців скоротилася внаслідок епідемій та міжусобиць[2][3]. Так навесні 1681 року на Анюї велика група ходинців раптово напала на загін сотника Івана Курбатова, що йшов у Анадир. Душею цієї змови був Каніва, брат і наступник Ямочки, колишнього вождя Ямочкіного роду ходинців. Ходинці вбили 16 служивих і товмача — «козачу дружину Офоньки Шестакова», а уцілілих дванадцять чоловік чотири тижні тримали в облозі, перебивши всіх їздових собак. Росіян виручили ясакські чуванці, які відбили оточених[4].

Примітки
  1. Південніше коряків на п-ве Камчатці до м. Лопатка жили ітельмени(рос.)
  2. Долгіх, Борис Осипович (1960). Родовой и племенной состав народов Сибири в XVII (рос). Москва: Академія наук СРСР. с. 424.
  3. Жуков Євген Михайлович, ред. (1973). Ходинці (рос). ВРЕ. Процитовано 15 жовтня 2015.
  4. КРАЇНА ЧУКЧІВ І КОРЯКІВ. Ч. IV.(рос.)

Джерела
  • Бурикін, Олексій Олексійович. Історико-етнографічні та історико-культурні аспекти дослідження ономастичного простору регіону: (топоніміка і етноніміці Сх. Сибіру) / А. А. Бурикін; Ріс. акад. наук, Ін-т лінгвіст. дослідні. — Санкт-Петербург: Петерб. Сходознавство, 2006. — 220 с.; 22 см. — Бібліогр. ISBN 5-85803-310-5:
  • Н. В. Плужников, В. І. Шадрін. Юкагири // Народи Північного Сходу Сибіру / ред. Є. П. Батьянова, В. А. Тураєв. ІЕА РАН. М .: Наука, 2010.
  • Туголуков В. А. Хто ви, юкагири? М .: Наука, 1979
  • Юкагири. Історико-етнографічний нарис / З. В. Гоголєв, І. С. Гурвич і ін .; ред. А. П. Окладніков. Новосибірськ: Наука, 1975
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.