Церква святого Дмитрія (Репинне)

Дмитрівська церква, збудована із смерекових брусів 1780 року, є зразком поширеного на міжгірській Верховині готичного стилю. Це досить велика церква — значні розміри зрубів, круті схили дахів, вежа строгої форми надають споруді монументальності. На головному фасаді шість різьблених стовпчиків підтримують опасання, вище від опасання влаштовано з трьох боків аркаду нижніх голосниць, широка масивна башта над бабинцем вкрита восьмисхилим шатром, який переходить у високий шпиль. Церква не відрізняється загальними формами від «барокових» церков, «готичним» є лише шпилясте завершення вежі. Передній фасад полегшений лише низькою аркадою обходу і ґанком на вирізьблених стовпах. [1]

В інтер'єрі нава і вівтарний зруб перекриті арковими склепіннями, бабинець має плоску стелю. Збереглося чудове різьблення XVIII сторіччя та пізніших часів. Світичі вирізьбили соймівські майстри Дмитро Фічоряк та Михайло Кінч.[2]

Перша згадка про церкву зустрічається в писемних джерелах 1457 року. За легендою, перша церква мала форму хати і стояла на березі за річкою, на сьогодні присілок Монинці. Інша церква була споруджена з дубового дерева на підсипаній ділянці біля болотистої місцевості Бодрук, в центрі теперішнього села. За легендою, церкву поглинула мочариста земля. [3]

Не має одностайної думки, щодо часу заснування церкви. Усталеною датою є 1780 рік, хоча у 1751 році в селі згадуються дві дерев'яні церкви Святого Великомученика Дмитра. Більша, біля якої мешкав парох, була в доброму стані, покрита шинґлами, мала всі образи, церковні книги і два дзвони. Про іншу церкву знаходимо наступну інформацію: «Вишня церков же без книг, звони два, снаряди к литургії потрібні і образи, нич инше не має». [3]

У радянський період антирелігійна кампанія набувала особливо варварського характеру. Комуністичні керівники потай вишукували по селах осіб, які за пляшку горілки чи винагороду могли підпалити церкву. Таким чином були знищені чудові церкви в сусідніх селах Майдан і Сойми. На початку 1970-хх років була спроба підпалення репинської церкви, але селяни встановили чергування і вчасно погасили вогонь. [2]

В радянські часи церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 223). В 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 070034)[4].

З 1993 року церква знову греко-католицька. На початку 1990-х років перемальовано стародавні ікони, а восени 1995 року всю споруду оббили бляхою. Зусиллями греко-католицької єпархії та єпископа Мілана Шашіка було розрозблено план повної реставрації церкви. Коштами допомогла римо-католицька дієцезія німецького міста Кельн за посередництва французького журналіста Домініка Комбета. [3]

• Церква святого Івана Предтечі (Сухий);
• Церква святого Миколи Чудотворця (Ізки);
• Церква Вознесіння Господнього (Ялове);
• Церква Введення Пресвятої Богородиці (Розтока);
• Свято-Михайлівський храм (Негровець).

• «Дерев'яні храми України»
• Прадідівська слава: база даних українських пам’яток і визначних місць

• Артемов А. А Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. Т.2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Киев.: Будівельник, 1984. — 336с.

• Сирохман М. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008. — 88с.