Чамбул

Чамбу́л (тур. czapuł — загін або c̦apul — «грабування, здобич»[1]) — мобільний загін татарської (ординської) кінноти, що, врізнобіч віддалючись від головного табору (коша) роз'їжджав по степах і чинив раптові напади на мирне населення[2] з метою грабунку.

Ротмістр Ташицький, якось збиваючись і давлячись словами, доповів, що розвідка нагнала татарський чамбул, який вчинив набіг на зимовник, всіх перебив, дівчину взяв до полону.[3]

Петро Панч, «Гомоніла Україна»
Барельєф із королівського палацу Собеського у Вілянові із зображенням виправи на чамбули

З награбованим чамбул повертався до коша, від якого замість прибулого загону відправлявся наступний для проведення наступних грабунків. Поступово все татарське військо, не припиняючи руху, збиралося разом з награбованим біля головної частини війська — коша. У зв'язку з наявністю худоби та бранців (ясиру) відступ війська ставав уповільненим. Відійшовши в степ на 120—160 км від кордонів, зупинявся на відпочинок, під час якого впорядковували військо та ділили здобич.

Про це згадує й українська дума:

За річкою вогні горять,

Там татари полон ділять.

Село наше запалили,

І багатство розграбили,

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.

А в долині бубни гудуть,

Бо на заріз людей ведуть:

Коло шиї аркан в'ється,

І по ногах ланцюг б'ється.[4]

Козаки проти татарських чамбулів

Козаки, починаючи з XV ст., регулярно воювали з кримцями та задавали їх чамбулам «багато лиха» та робили «великі шкоди». На зростання чисельності і організованості українського козацтва у XVI ст. позитивно вплинули, зокрема, розгром перекопців на Ольшаниці 1527 р[5], походи під Очаків ополчень Київщини і Поділля в 1529 г.[6], перемога над кримськими чамбулами в 1530 року на Голтві і в Полозорье[7] і успішна оборона Черкас в 1532 р.[8] під час їх облоги кримсько-турецьким військом.[9]

Однак, за словами Бориса Черкаса[10], козацьке військо й саме було не проти пограбувати російськи або кримські каравани. Так, незабаром після деблокади Черкас козаки розбили великий купецький обоз з міста Кафи, чим заподіяли великої шкоди кримській скарбниці.[11][12]

Реч Посполита проти татарських чамбулів

У 1672 р. напередодні укладання Бучацької мирної угоди під час польсько-турецької війни (у ході якої козацьке військо Петра Дорошенка воювало проти поляків у союзі з османами) Собеський наніс низку нищівних поразок татарським чамбулам. Так, маючи тільки 2,5-3 тис. кінноти і драгонії, він рушив 5 жовтня з Красного Ставу проти татар швидким маршем та вночі розбив малий чамбул під Краснобродом, а вже 6 жовтня — два чамбули під Наролем. Під Немирів він дістався 7 жовтня і розбив кіш Джамбета Гірея. Після одноденного відпочинку 8 жовтня, Собеський 9 жовтня заскочив і розбив під Комарним головні сіли нуреддин-султана. Переможна коронна кіннота переслідувала татар після битви аж до Бенькової Вишні. Далі війська Собеського переправилися через Дністер і рушили навздогін за Хаджі Гіреєм. Після форсованого маршу коронні війська числом тисячі жовнірів (решта відстала) наздогнали татар 14 жовтня і розбили їх під Петранкою. Ця блискуча перемога Собеського дещо полегшила умови мирної угоди, продиктовані 18 жовтня 1672 року Османською імперією Речі Посполитій.

Примітки
  1. ЧАМБУЛИ — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua. Процитовано 28 березня 2020.
  2. Словник української мови: в 11 томах. Том 11. ЧАМБУЛ - тлумачення, орфографія, правопис. slovnyk.ua. АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980, с. 267. Процитовано 28 березня 2020.
  3. Петро Панч (1954). «Гомоніла Україна». с. с.202.
  4. Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1.djvu/34 — Вікіджерела. uk.wikisource.org. Процитовано 28 березня 2020.
  5. Литвин М. (М., 1994). О нравах татар, литовцев и московитян. с. 67.
  6. ЦДІАК. Ф.КМФ.36, оп.1, спр.7. с. 1008–1009.
  7. Хроника Литовская и Жмойская. Волынская краткая летопись. Ольшевская летопись. Румянцевская летопись. // ПСРЛ – Т. 35. М., 1980. с. 107, 170, 192, 213.
  8. Ластовський В. Облога Черкаського замку у 1532 р. – [Б. м.], [б. p.] с. 82.
  9. Черкас Б. В. (2002). Остафій Дашкович — черкаський і канівський староста XVI ст. Український історичний журнал, № 1. с. 63.
  10. Черкас Б. В. (2000.). Політична криза в Кримському ханстві і боротьба Іслам-Гірея за владу в 20-30-х роках XVI ст. К.: Інститут історії України НАН України: Україна в Центрально-Східній Європі: Зб. наук. пр. — Вип. 1. с. 97–118.
  11. Малиновский И. (1901). Сборник материалов, относящихся к истории панов-рады Великого княжества Литовского. – Томск. с. 203.
  12. Кто такие запорожские казаки? История народов, этнология. istorya.ru: Исторический форум. Процитовано 28 березня 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.