Чемерис Ольга Семенівна

Народилася 1925 р. у с. Василиця Черкаської округи (зараз в адміністративних межах м. Черкаси). На 1941 навчалась в одній із черкаських шкіл, була комсомолкою. До 1943 працювала чорноробом у м. Черкаси. За самовільний відхід від роботи німецькою поліцією двічі заарештовувалась та ув'язнювалась.

У 1943 звільнена з концтабору та пішла на роботу в німецьку військову частину з будівництва оборонних укріплень, виконувала обов'язки завідувача продуктового складу. У березні 1943 р. німецька військова частина передислокувалась у Станіславську область, де продовжувала будувати оборонні укріплення, і О. Чемерис поїхала з ними, забравши з собою матір.

Ольга працювала у с. Тязів Галицького району Станіславської (нині  — Івано-Франківської) області, там познайомилась з підпільниками ОУН і УПА «Чорним», «Левком» та «Прометеєм», які розповіли їй про ідеологію ОУН, цілі та завдання організації, давали вивчати підпільну літературу.

Світлина-компромат, зроблена чекістами, аби в подальшому шантажувати О.Чемерис

На початку 1944 р. референт СБ Галицького надрайонного проводу ОУН «Прометей» офіційно залучив її до діяльності в ОУН і дав псевдонім «Дніпрова», після чого вона кинула роботу у німців, перейшла в підпілля з направленням у галицький повітовий провід ОУН референтом пропаганди.

У вересні 1944 р. «Дніпрова» була переведена в СБ Станіславського окружного проводу ОУН і працювала розвідницею. Одружилась 8.10.1944 з заступником окружного референта СБ Нагнибідою Михайлом Карольовичем «Артемом», який 8.12.1944 загинув у бою з большевицькими опергрупами.

Восени 1945 р. окружний провід ОУН направив її на місячні курси пропагандистів, які вона невдовзі закінчила і була відправлена на роботу до Карпатського крайового проводу ОУН на посаду друкарки. Там вона працювала безпосередньо під керівництвом Михайла Дяченка  — «Марка Боєслава», а потім захворіла на туберкульоз і 29.09.1946 була ним направлена підлікуватися у Рівненську область, до Марії Дяченко. Перебуваючи на лікуванні, О. Чемерис отримала від М. Дяченка близько 12 тисяч крб. на лікування, а також різні потрібні речі.

Пізніше, потрапивши у полон большевикам, на допитах О. Чемерис свідчила, що перебуваючи в підпіллі з М. Дяченком, стала його коханкою. За її словами, більшість часу в 1945 —1946 рр. Карпатський крайовий провід ОУН перебував у «Чорному лісі». Референтура пропаганди проводу мала в своєму розпорядженні непогані технічні засоби  — типографію, кілька ротаторів, друкарські машинки. Однак у 1946 р. ця матеріальна база частково була захоплена емдебістськиими опергрупами.

О. Чемерис особисто знала багатьох членів Карпатського крайового проводу ОУН: Я. Мельника  — «Роберта», В. Лівого  — «Митаря» і звісно ж М. Дяченка. В підпіллі вона використовувала також псевдоніми «Вікторія» та «Вогнезора».

16 травня 1948 р. О. Чемерис була схоплена емдебістами у Львові. Її спробували умовити до співпраці з МДБ, щоб вивести з підпілля М. Дяченка. З цим завданням її відпустили назад у підпілля. Але завдання вона не виконала, відновила контакт з М. Дяченком, навіть народила від нього дитину.

31 грудня 1949 р. була повторно заарештована емдебістами. На допитах в УМДБ Станіславської області О. Чемерис зазначила, що кохала М. Дяченка і не хотіла видавати його співробітникам МДБ, розповіла чимало подробиць про їх спільне перебування в підпіллі.

29 вересня 1950 р. о 22.10 Ольга Чемерис була засуджена до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок було виконано в м. Станіславі 21 грудня 1950 року. Після цього застосовані щодо родини репресивні заходи, передбачені директивами НКВС.

26 червня 1951 р. співробітники УМДБ Станіславської області знищили спогади Ольги Чемерис про голодомор 1932-1933 р. та інші її міркування щодо українського визвольного руху.

У рідному селі був встановлений пам'ятник з написом «Загинула від рук ОУН».[1]

13 жовтня 1994 р. в. о. прокурора Івано-Франківської області М. Андріуцею О. Чемерис було відмовлено в реабілітації.

• † Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †

• «ГОМІН» ЗАПРОПОНУВАВ МЕНІ ЗАЛИШИТИСЯ З НИМ
• Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА у 1940-1950-х рр.
• Олександр Іщук. Життя та доля Михайла Дяченка — «Марка Боєслава». Книга 9 серії «Події і Люди» «Літопису УПА».
• Іван Драбчук. Доля-недоля Ольги Чемерис. — «Краєзнавець Прикарпаття» № 21 січень-червень 2013, с. 38.