Чульпа

Початок спорудження чульп пов'язують з періодом занепаду Тіауанако у 1000–1100 роках, оскільки деякі з більш грубих та давніх чульп пов'язані з керамікою цієї цивілізації. На півдні сучасного гірського Перу і в нинішній північно-західній Болівії з'являються поховальні споруди невідомого раніше типу — високі вежеподібні склепи-чульпи. В подібних вежах ховали вождів і старійшин різних племен індіанців аймара. Цей період в історії Болівії називають «епохою чульп», оскільки вони стали найбільш характерною особливістю культури Колья. Особливо їх багато знайдено в області Альтіплано.

Чульпи зустрічаються до району сучасної Ліми, де, вони були пов'язані з племенами хакі, які належать до групи хакарі, та чанка. Втім найбільшого розповсюдження чульпа отримала в племенах аймара. Кожне з них використовувало чульпу окремого типу: «лупака», «омасую», «колья». Після приєднання цих земель інками традиції чульпи були розповсюджені по всій території імперії Тауантінсую.

Чульпи найбільш широко поширені в басейні озера Тітікака — області, що була важливим центром держави аймара, а потім й інків. Південна межа їх ареалу доходить до озера Поопо. Особливо багато чульп — близько 200 — збереглося на північному березі Тітікаки в районі Кельєнаті. Найбільший інтерес представляють чульпи, що знаходяться біля озера Умайо, неподалік від головного центру колишньої держави Колья. Похоронні вежі стоять тут на височині півострова Сільюстані (сучасна провінція Пуно, Перу), звідки відкривається вид на Умайо та його околиці. Найбільша найшанованіша з чульп Сільюстані — «Велика башта ящірки».

Більшість чульп, оскільки зводилася представниками правлячих династій або знатю, містили численні скарби, золото, прикраси. Тому під час вторгнення іспанських конкістадорів переважна частина чульп була пограбована і зруйновано так званими антігуеро.

В перших чульпа техніка обробки каменю була невисокою, часто застосовувалися адоби. З часом аймара, які зуміли створити декілька держав, а потім потужну імперію Колья, значно поліпшили якість спорудження чульп, які зросли у висоті, отримали декілька кімнат.

Конструкція їх різноманітна, але в районах на південь від озера Тітікака зазвичай зустрічаються прямокутні або квадратні похоронні будівлі зі стінами, складеними з каменів і адобів. Всередині знаходиться кругла або квадратна камера з склепінчастим перекриттям. Тут зустрічаються як поодинокі, так і колективні поховання. Похоронне начиння нечисленне і маловиразне.

Загалом відомо про 4 типа чульп:

• споруди з добре обтесаного, щільно підігнаного каміння. Форма різна: зустрічаються круглі, квадратні і прямокутні будівлі. Висота їх близько 6 м. У верхній частині проходить карниз. Усередині розташована камера з нішами в стінах. Внутрішнє облицювання викладена помилковим зводом. Простір між нею і зовнішнім панциром стін заповнене дрібними каменями і адобами. Зі сходу — низький вхід. Зовні на камінні іноді зустрічаються поодинокі рельєфні зображення ящірок, змій та інших тварин. Часто трапляються в Сільюстані.
• з грубого каміння. Завжди круглі в плані, дуже нагадують чульпи попереднього типу за конструкцією і особливо по наявності карниза, який, втім буває не на всіх чульпах цього типу. За розмірами вони дещо менше споруд першого типу. Камери також менше і не мають ніш. Вхід — зі сходу. В одній чульпе цього типу знайдена підземна камера глибиною 0,50 м під підлогою.
• похоронні башти з горизонтально лежачого каменя, розташовані над підземною поховальною камерою. Простір усередині вежі заповнене адобами і дрібними камінням. Каміння облицювання у верхній частині башти поступово виступають один над одним у вигляді карнизу. Вище за нього вони поступово відступають, утворюючи покрівлю. Підземні камери квадратної або прямокутної. Їх довжина не перевищує 1,5 м. Стіни викладені великим пласким камінням. У камерах зазвичай бувають рештки не менше двох скелетів.
• вкриті адобами. Усередині є камера зі входом зі сходу. Виділяють два підтипи: чульпи з круглою основою (базою) з добре обробленого каміння і верхньою частиною тільки з адобів; чульпи без такої основи. Чульпи цього типу трапляються найрідше.

• Ryden S. 1961. Complementary Notes on Pre-Tiahuanaco Site Chullpa Pampa in Cochabamba Area and Notes on the Tiahuanaco Site in La Paz, Bolivia. — Ethnos, v. 26, № 1-2. Stockholm.
• Carolina Orsini, Pastori e guerrieri. I Recuay, un popolo preispanico delle Ande del Perù, Milano, Jaca Book, 2007, ISBN 978-88-16-40735-0.