Шаманізм у Китаї

Шаманізм у Китаї - комплекс певних явищ у релігійній практиці народів, що існували та існують на території сучасного Китаю. Їх ототожнення із шаманізмом в інших культурах цілком залежить від визначень останнього.

У той час як до шаманізму у Китаї Нового часу існують численні етнографічні свідоцтва, існування цієї практики в основі ранніх державних релігій було запропоновано декількома науковцями китайського походження (К. С. Chang, en:Julia Ching)[1] Девід Кейтлі та Майкл Пуетт наполягають, що подібні ствердження не достатньо обґрунтовані.

Витоки

Уява про наявність шаманізму у давнім Китаї залежить від інтерпретації понять, які теоретично можуть позначати це явище. Найранішими серед них є ву 巫 (ворожиї), чжу 祝 (інвокатори) та ши 尸 (особи, що представляли "втілення" предків у ритуалах).

Перші дві графеми поєднуються у найранішому китайському тлумачному словнику «Шовень» у єдине роз'яснення:

Ву - це чжу: жінка, що може прислуговувати тому, що не має форми (巫：祝也。女能事無形) та вживає танок для викликання духів (以舞降神者也). [Ієрогліф] походить від [зображення] людини з двома рукавами, що танцює (象人兩褎舞形).

У свою чергу, словник подає інтерпретацію чжу, поріднену до ву:

Голова у жертвопринесенні, що промовляє закляття (祝：祭主贊詞者). [Ієрогліф] походить від [зображення] алтаря-ши 示 та людини із ротом (从示从人口). За іншою версією, становить скорочення від дуй 兌. У «Книзі перемін» сказано: «Триграма дуй - від "рота" та "ву" 巫» (一曰从兌省。《易》曰：「兌為口為巫。」).

Обидві графеми зустрічаються вже у найранішому корпусі китайських письменних пам'яток, гадальних написах на кістках та панцерах черепах (14-11 ст. до н.е.).

Ву

У вжитку ву (близько 20 випадків) у Шан відзначено наступні нюанси:

  • Дух, якому створюється жертвопринесення
  • Жервопринесення певного виду
  • Еквівалент ши 筮 (деревій/milfoil, рослина що вживалася у ворожінні: графема пізніше утворена від ву)
  • Особа, можливо виконуюча ворожіння. Ймовірно особисте ім'я
  • Територія (згідно Jean Lefeuvre)[2]

Зв'язок між ву та діяльністю ванів (царів) династії Шан (бл. 1600-1046 до н.е.) було досліджено Чень Менцзя (1911-1966). Вчений встановив, що вани Шан виконували функції ву (інвокації, ворожіння, тлумачення снів[3], викликання дощу, магічні танки), але діяльність ву не була їх виключною прерогативою. Погляди вченого отримали певний вплив теорії Дж.Дж. Фрейзера, який розглядав функції монархів найраніших часів як такі що включали в себе чаклунство. На відміну від наступних дослідників, Чен не проводив аналогії між ву та шаманами.[4]

Одним з перших вчених, що зробили порівняння між шаманами Сибіру та ву був Артур Вейлі (en:Arthur Waley, 1889-1966).

Описи ву у класичних текстах вказують на їх екзорцистську функцію[5] та маргінальне місце у суспільствах Чжоу.

Ши

Екстатизм та спірітуальні мандри

Теми уявних подорожей та містичних пригод, які можливо співвіднести із шаманізмом, з'являються у збірці творів «Чу ци», яку було утворено за часів династії Хань з ранніх матеріалів що походили з південного регіону Китаю. У рівній мірі ці теми також наявні у Чжуан-цзи. Як визначає Пуетт, вони спостерігаються у китайській літературі не раніше 4 ст. до н.е.[6]

Фанши та пошуки безсмертя

Агенда "викличення духів" наближує до шаманізму практики спеціалістів, які були відомі за назвою фанши 方士 en:Fangshi. Відомості про них збереглися завдяки їх наближенню до імператорів Цінь Ши-хуана та Хань Ву-ді. На відміну від традиції Хуан-Лао, пов'язаних із диханням та медитацією, фанши наполягали на досягненні безсмертя із допомогою надприродних істот.[7] Критицизм езотеричних прихилень володарів свого часу з точки зору конфуціанства висловив Лу Цзя (240-170 до н.е.) у трактаті «Нові промови».[8]

Сучасність

За ствердженням Джордана Пейпера, "медіуми, часто пов'язані із місцевими храмами... - повсюдна наявність у народній китайській релігії. Вони розповсюджені (принаймні, були - у середині 20 ст.) від далекої півночі у Маньчжурії до крайнього півдня, Хайнань та Гуандун, а також від східних островів Тайваня до глибокого китайського Заходу.[9] Див. en:Chinese spirit possession, en:Tongji (spirit medium). Про випадок перетинання із поп-культурою див. en:Chow Yam-nam (1937-2013).

Примітки
  1. Puett, 81-82.
  2. Boileau, 354-5.
  3. Boileau, 366-9.
  4. Boileau, 350-1.
  5. Boileau, 361-2.
  6. Puett 2002:202.
  7. Puett 2002:243-4.
  8. Puett 2002:245-57.
  9. Paper, 1995:117-8.

Джерела
  • Boileau, Gilles, 2002. "Wu and Shaman", Bulletin of the School of Oriental and African Studies 65:2:350-378. (23.5.2014)
  • Paper, Jordan D. 1995. The Spirits Are Drunk: Comparative Approaches to Chinese Religion. State University of New York Press.
  • Puett, Michael J. To Beocme a God: Cosmology, Sacrifice, and Self-Divinization in Early China. 2002.
  • Shamanism in China: bibliography by Barend ter Haar
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.