Шевченко. Мати

Ескіз вітража «Шевченко. Мати» (1964)

Монументальна композиція була створена на замовлення ректорату Київського університету до 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка[2]. У центрі композиції зображено гнівного Тараса Григоровича, який однією рукою пригортав жінку-Україну, а в іншій, високо піднятій руці, тримав книжку. Тарас Шевченко виголошував рядки: «Возвеличу малих, отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово!»[3]

Жорсткі правила вимагали, щоб усі ескізи пройшли затвердження. Після їхнього погодження художники створили макет у натуральну величину. Роботу назвали «Шевченко. Мати». Проте партійне керівництво скликало засідання компартійного бюро при Київському відділенні спілки письменників України, на якому роботу «засудили як ідейну ворожу» творчість групи митців[1].

Після цього замість урочистого відкриття вітраж було розбито адміністрацією університету Як згадує шестидесятниця Михайлина Коцюбинська: "головний погромник — ректор університету Швець. Сам власноручно, не дочекавшись висновків комісії, трощив ідеологічно шкідливий вітраж. Чому мати-Україна така сумна? Який «суд», яку «кару» і на кого накликає Тарас? І взагалі, чому це Україна «за ґратами»? Згідно з рішенням Бюро Київського обласного правління Спілки художників України 13 квітня 1964 р. Визначено: «Вітраж дає грубо викривлений архаїзований в дусі середньовічної ікони образ Т. Г. Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера-демократа…У такому ж іконописному дусі витриманий в ескізі образ Катерини, яка є нічим іншим як стилізованим зображенням богоматері… Шевченковські слова написані церковно-слов'янською в'яззю (кирилицею) в поєднанні з іконописно трактованими образами, звучать ідейно двозначно. В образах вітража нема ні найменшої спроби показати Шевченка радянського світосприйняття. Образи, створені художниками, спеціально заводять в далеке минуле»[3].

Опанас Заливаха через роки згадував слова одного з керівників університету, що пояснював розгром вітражу: «Люди останавливаются, смотрят, создается толпа. На второй этаж невозможно пройти»[4].

За фактом комісія аналізувала не макет вітража, а його уламки. Партійні функціонери кваліфікували роботу Горської як ідейно хибну[1].

За словами Івана Дзюби, «те, чим Шевченко був небезпечний для режиму, і те, чим він виражав історичну сутність буття українського народу, — замовчувалося». Сьогодні в університеті на місці вітража-шедевра — пропагандистське творіння у стилі соціалістичного реалізму. В адміністрації КНУ газеті «Україна Молода» повідомили, що питання відновлення авторського твору Алли Горської не обговорювали[5].

Авторів вітража за цю роботу було виключено зі Спілки художників УРСР.

Згодом, 1965-го Україною прокотилася перша хвиля репресій у постсталінський період, під час якої співавтора вітража, близького друга Алли Горської художник Опанаса Заливаху звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді й засудили до п'яти років таборів суворого режиму[6]. Уже в грудні вона написала заяву прокуророві УРСР, в якій засуджувала арешти й називала їх неправомірними[2]. Для того, щоб поновитися у спілці, Алла Горська поїхала до Москви. Саме в цей час КДБ організувало прослуховування в її квартирі[1]. 28 листопада 1970 року Аллу Горську було вбито у будинку її родичів. Похорон перетворився на мітинг протесту проти тоталітарного режиму радянської влади, а смерть породила жахливі чутки[4].