Шпота Олена Василівна

Народилася 25 травня 1899 року в селищі Мануйлівка (за радянської окупації носило назву Воронцівка) на Катеринославщині. Її батько, Василь Микитович Шпота, був скалічений 1896 р., займався дрібною торгівлею. Оскільки батько був кавалером георгіївських хрестів, донька мала змогу безплатно навчатися в гімназії. Після закінчення жіночої гімназії Н. Тіблен у Катеринославі О. Шпота вчителювала.

У селі Мануйлівка на лівобережжі Дніпра діяла відома в усій Україні «Просвіта» (газета «Рада» присвятила будівництву приміщення для неї і освяченню будинку 1910 р. не менше десятка публікацій). Олена Шпота багато працювала в «Просвіті». Під іменем Ярини Шорник її виведе згодом у своїй повісті «Манівцями» майбутній чоловік — письменник Микола Мінько (повість опублікована 1927 р. в часописі «Червоний шлях»).

Шпота присвятила колишній просвітянській молоді вірш «Чи ще пам'ятаєте?» (1942), навіяний спогадами про юнацькі часи. Як свідчить довідник Лейтеса і Яшека (1928), літературний дебют Шпоти відбувся у третьому номері дніпропетровського журналу «Зоря» за 1925 р. віршем «Давно й тепер». Вона активно виступала у 20–30-ті рр. в літературній періодиці як поетеса і прозаїк.

Окремим виданням вийшла в Дніпропетровську збірка оповідань «Проліски» (1937). 1927 р. у дніпропетровському часописі «Зоря» з'явилося друком її оповідання «Сестра». Згодом його було також вміщено у літературному альманасі «Зоряно» (Дніпропетровськ, 1929). Невдовзі після появи цієї публікації альманах піддано нищівній критиці як буржуазно-націоналістичний, його вилучено з ужитку, а автори зазнали переслідувань (у серпні-вересні 1929 р. перед процесом СВУ у місті проведено масові арешти серед української інтелігенції).

У другій половині 1930-х рр. Шпота входила до Дніпропетровської письменницької організації, продовжувала друкувати прозові й поетичні твори в часописі «Зоря» (згодом перейменованому в «Штурм»), працювала в журналі художньої самодіяльності учнів «Дружна ватага», брала участь у колективних збірниках, зокрема у виданому 1936 р. у зв'язку з війною в Іспанії.

За спогадами ветерана журналістики Якова Новака, перед арештом Шпота працювала літредактором в обласній молодіжній газеті «Більшовицька зміна». Восени 1937 р. заарештували її чоловіка, українського письменника М. Мінька, який працював відповідальним секретарем журналу «Штурм». Його стратили 15 грудня того ж року за звинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організації.

• 
  "Дружна ватага", 1937, №1
• 
  "Зоря", О. Шпата "Давно і тепер", 1925 рік
• 
  "Зоря", О. Шпата

Шпоту було заарештовано 15 січня 1938 р. Як свідчать матеріали IV відділу НКВС у Дніпропетровській обл., слідство звинувачувало її в приналежності до контрреволюційної націоналістичної організації та проведенні антирадянської націоналістичної пропаганди.

Шпота не визнавала себе винною, серйозного компромату на неї не було, тому слідство у її справі тимчасово припинили (вона перебувала під слідством рік і чотири місяці). Після того, як пройшла хвиля єжовських репресій, звільнили декого з в'язнів. Пощастило й Шпоті. 25 травня 1939 р. прокурор Дніпропетровської обл. В. Я. Вовк розглянув карну справу зі звинувачення Шпоти. Судом її було виправдано й визнано, що уповноважені НКВС допустили незаконні дії при проведенні слідства у справі Шпоти.

• 
  Анкета Шпоти
• 
  Анкета Шпоти, зворот
• 
  Постанова про обвинувачення Шпоти
• 
  Постанова про обвинувачення Шпоти, зворот
• 
  Ордер на арешт Шпоти
• 
  Постанова Шпоти, як обвинуваченної особи
• 
  Протокол допиту
• 
  Протокол допиту
• 
  Протокол допиту
• 
  Протокол допиту

Шпота повернулася до педагогічної роботи. Під час німецької окупації у місті почала виходити газета «Вільна Україна», згодом перейменована в «Дніпропетровську газету» (1941—1943). Вона була в ній старшим літературним працівником. Під псевдонімом Ольга Ярославна

Вона трагічно загинула у ніч на 3 лютого 1943 р., коли відбувався авіаналіт на місто радянської авіації.

5 лютого 1943 р. «Дніпропетровська газета» вмістила некролог з приводу трагічної загибелі Олени Василівни Шпоти: «У розквіті сил, в годину найгарячішого творчого напруження пішла від нас хороша, цільна людина, вірна дочка свого народу, досвідчений педагог, талановита українська письменниця… Вона вже в перших своїх поезіях і прозових творах прагнула відтінити те, що робило їх близькими українському серцю. Непримиренно відстоюючи в своїх творах творчу незалежність, вона зуміла серед розгнузданої вакханалії совєтського літературного підлабузництва зберегти чистим свій голос співця-громадянина, поета-лірика… Але більше не співатиме Ярославна. А те, що проспівала, ми збережемо в наших вдячних, скорбних серцях».

Трагічна доля спіткала не тільки Мінька та його дружину, а й всю їх родину. Під час війни безслідно зник їх син Роман. У 1943 р. була заарештована і відбула п'ятирічне заслання в Казахстані пасербиця М. Мінька Лариса Пігулевська.

• Новаки: [Оповідання] // Зоря.– 1933.– № 11–12.– С. 48–54.
• Казка про Хоминих двох дітей, хлопчика Долю і дівчинку Волю // Зоря.– 1934.– № 2.– С. 65–69.
• Будь ласка: [Оповідання] // Зоря.– 1934.– № 10.– С. 38–40.

• Бутенко І. Олена Шпота // Дніпропетровська газета.– 1943.– 2 квіт.;
• Зобенко М. Ярославни Придніпров'я, або Сповідь жіночої душі при свічі Істини // З любові і муки… / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 273—283. Про Олену Шпоту — С. 275—276.
• Мазуренко І. «Націоналістка», дружина «ворога народу», поетеса // 3 любові і муки…: Розповіді про літературу і письменників.– Дніпропетровськ: Дніпро, 1994.– С. 193—197;
• Чабан М. Слідчий-чекіст: «Протягувала націоналістичні погляди…» // Січеславський край: Дніпропетровськ.– 1998.– № 9;
• Чабан М. За колір неба України. Олена Шпота: портрет на тлі епохи // Українське слово: Київ.– 1998.– 11 черв.
• Шпота Олена Василівна — дніпропетровська письменниця // Сайт Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького.