Дніпро (місто)

Вигляд на Нагірну частину міста з лівого берега

Центр міста знаходиться на правому високому березі Дніпра, на Придніпровській височині. Поетично місто називається «містом на трьох пагорбах», що є частиною Придніпровської височини.

Сучасна забудова на правому березі

• 1-й пагорб є місцем закладення Катеринослава 1787 за генеральним планом 1786 Клода Геруа та пізнішим генеральним планом 1792 р. Івана Старова. Сьогодні він містить Нагірний («на горі») й Табірний (сучасна північна частина проспекту Гагаріна) райони міста.
• 2-й пагорб відділений від першого Довгою балкою, й розташований на захід від нього, й на південь від центру міста; на ньому розміщені колишній катеринославський район Нові плани й Старий Шлях;
• 3-й пагорб відділений від 2-го Рибальською балкою; на ньому розташований район вулиці Робочої (нижня частина — катеринославські робочі слобідки — Шляхівка, Солдатська тощо;
• 4-й пагорб, забудований уже на рубежі XIX—XX ст., відділений від 3-го Аптекарською балкою; на ньому розміщувався західний район Катеринослава — Чечелівка, зараз — район проспекту Сергія Нігояна та проспекту Івана Мазепи

Балки (яри) правобережжя: Довга, Рибальська, Аптекарська, Тунельна, Біла, Кринична.

Малі річки правобережжя — Бельба , Брянська балка , Війтиха (Сухачівка; витік річки), Войцеховська балка (притока Мокрої Сури), Жабокряч (нижня течія взята в колектор), Половиця (річка; крім Аптекарської балки течія взята в колектор), Кленовий байрак (нині в колекторі).

На заході, північніше Діївки — плавні, з головною протокою Річиця (Старий Дніпро).

Лівобережжя міста знаходиться на Придніпровській низовині. В Індустріальному районі й понад Дніпром — піщані дюни. У межах міста в Дніпро впливає річка Самара. На заході лівобережжя в Амур-Нижньодніпровському районі багато озер — залишків давньої гідросистеми Протовчі, руслом якої прорите нове русло Орелі.

Інші річки лівобережжя: Гнилокиш, Кримка, Маячка, Шпакова, Шиянка (нині не існує). Шиянка визначала Ігренський острів (нині півострів).

На Дніпрі та Самарі у межах міста розташовано чимало островів: Дівочий, Діївський, Діївська Дача, Зелений, Намистанка, Мировий, давній Монастирський, Обухівський, Олексіївський, Пороховий, Самарський, Сергіївський, Старуха, Шевський, Свинячий, Кам'януватий, Кодачек. До 1934 року існували острови Воронцовський (Становий), Попова коса. Також розташовані півострови Файнберґа, Ігренський , Коров'ячий. В акваторії Дніпра та Самари розташовані затоки Діївська, Амур — Гавань,Самарська, Ігренська , Шеміловка, Сусанка, Шиянка (колишнє гирло однойменної річки, затока утворилась внаслідок спорудження Дніпрогесу).

Складові частини м. Дніпра

• Старі козацькі:
  • правого берега: Таромське, Сухачівка, Діївка, Нові Кайдаки, Половиця, Мандриківка, Лоцманська Кам'янка
  • лівого берега: кол. Самарь (с. Шевченко), Березанівка, Кам'янка, Обухівка, Ігрень (Огрень, Усть-Самарь), Одинківка, Мануйлівка, Чаплі, Бики;
• Катеринославські: Нагірний, Центр, Лагерний (Дачі), Млини, Шляхівка, Чечелівка, Краснопілля, Рибальське (Фішерсдорф), Йозефсталь (Самарівка), Амур, Бараф (Воронцовка), Кирилівка, Сахалін, Султанівка (Старе Клочко), Ломівка, Нижньодніпровськ, Пасторський;
• Дніпропетровська забудова (1920-80-ті): Західний, Червоний Камінь (захід Нового Кодаку), Покровський (ж/м Комунар, сел. Діївка), Парус (частина сел. Діївки), Старий Шлях, Фрунзе (проспект Івана Мазепи, Чечелівка), вулиця Робітнича, 12 квартал, Корея (ж/м Будівельник), сел. Мирне, проспект Гагаріна (давнє — Міські Дачі, радянське — Вузівський), Підстанція (Дачі, 1 Травня), Тополя, Сокіл, Перемога, Мандриківка, Ломівка, Лівобережний, Кротова, Боржом, вулиця Калинова (Султанівка), Калинівський, Слобожанський проспект, просп. Петра Калнишевського, Сонячний, Вузол (Північний і Південний), Вінниця, Придніпровськ.

Клімат Дніпра класифікують як вологий континентальний клімат без сухого сезону і з жарким літом. Середньорічна температура повітря становить +9 ° C, найнижча - в січні: -3,6 ° C, найвища - в липні: +22,1 ° C. У році в середньому 260 сонячних днів. Самий вологий місяць - червень. Самий сухий - жовтень. Самий жаркий місяць - липень, найхолодніший - січень. Максимальна кількість опадів припадає на період з середини жовтня до середини квітня. Влітку будь-які опади в Дніпрі трапляються рідше, проте найчастіше набувають форми сильної зливи із грозою. Водночас зими супроводжуються сильними снігопадами. Так, наприклад, сніговий покрив сягнув 33 см у січні 2015.[17]. Середня температура взимку мінус 3-4 градуси. Мороз переноситься гірше через дніпровську вологость та вітер. Холода починаються на початку грудня, коли температура опускається нижче нуля. Бувають ночі коли мороз нижче мінус 25 градусів, хоча і рідко, раз в 10-15 років. Найважче переноситься грудень, в холодні роки можливі різкі перепади температури і сильні морози після теплих днів. Для нього також характерні: щільна хмарність, вологі вітри, ожеледь [18].

У зв'язку з географічним положенням міста, що робить його територію місцем для виникнення температурних інверсій, а також значною автомобілізацією населення, Дніпро страждає від атмосферного забруднення, який проявляється у формі смогу. Сезон зі смогом триває приблизно з травня по жовтень. Долина, у якій розміщується місто, утримує значну частину забруднення, що виділяються двигунами транспортних засобів та промисловими підприємствами, також на додачу негативним чинником є низька кількість опадів і затяжні літні посухи.

Кам'яні баби в історичному музеї

Історія міста Дніпра пов'язана з історією краю, яка сягає далекої давнини. Ще з часів палеоліту місцевості біля Дніпровських порогів були щільно заселені. Близько 100 тис. р. до н. е. до сучасного Дніпра з півночі насунувся Скандинавський льодовик. Протягом неоліту-бронзової доби землі над порогами населяли племена сурської, середньостогівської, ямної, катакомбної культур. Існує думка, що саме в цих краях вперше було використано коней для їзди верхи, а також було винайдене колесо. Завдяки цьому скотарський спосіб ведення скотарства поширився саме з Придніпровських степів. У 2-й половині II тис. до н. е. у Причорноморських степах закріпилися племена зрубної культури (кіммерійці). У I тис. до н. е. на дніпровських землях існувала Скіфська держава (скіфи). Скіфів витіснили до Криму сармати у III ст. до н. е., а сарматів згодом — германські племена готів (прийшли з Польщі у III ст. н. е.): пам'ятки черняхівської культури знайдені на території козацького міста Самар. Надалі (IV—IX ст.) через край пройшли орди гунів, авар, угрів.

За часів Київської Русі вже у ІХ ст. н. е. на Монастирський острів завертали княжі дружини для відпочинку. Існує легенда, що візантійські монахи ще близько 870 року(?)  збудували тут монастир — можливо, на честь того, що він був, за деякими даними (Житіє Святого Амвросія) найпівнічнішим пунктом у подорожі Святого Андрія Первозваного. Навколишні землі були під владою кочовиків — хозарів, печенігів, а потім — половців. Академік Б. О. Рибаков вважав, що головне улицьке місто Пересічень, яке згадується в літописах, мало знаходитися на Дніпрі, південніше Києва. Через це увагу дослідників привертають рештки великого слов'янського поселення, яке існувало в 800—1300 рр. на піщаних пагорбах Ігренського півострова, де Самара впадає у Дніпро. Знахідки свідчать про інтенсивні торговельні відносини як із Київською землею, так і з кочівниками — печенігами, вежі яких стояли поруч з улицькими житлами. Місто на Ігренському півострові було зруйноване татарами у 1240 р., та його мешканці відійшли вище за течією Самари, де відновили перевіз (відомий з 16 століття як містечко Самар). Того ж року було зруйновано монастир на острові і поселення на дніпровому острівці навпроти теперішнього Старого Кодаку.

У XVI—XVIII століттях територія майбутнього міста належала Запорозькій Січі.

1500 або 1550 р. датується поява на правому березі р.Самари, біля гирла (зараз околиця Дніпра, біля с.Шевченка) козацького торговельного містечка Самар (згадується у грамоті польського короля і і підтверджується археологічними знахідками)

У 1635 році південніше, біля першого дніпрового порогу польською владою побудована фортеця Кодак, на відкритті якої був присутній і майбутній Гетьман Богдан Хмельницький. Того ж року фортецю захопив козацький загін на чолі з Іваном Сулимою, але урядові війська з реєстровцями відбили її. 1648 року, на початку Визвольної війни, Кодаком знов заволоділи козаки.

У 1660 році у запорізьких архівах з'являються документи, які свідчать, що біля сучасного міста Дніпра існує селище Нові Кайдаки, яке у 1750 році вже називається містом.

Поселення на території сучасного Дніпра до заснування Катеринослава

Загалом, на території сучасного міста і околиць відомо декілька поселень і міст, які виникли ще у козацьку добу:

План фортеці Кодак (1635)

• 1500 (або 1550) — торговельне козацьке місто Самар (Самарь, Самара) — у пониззі р. Самари. Занепало у 1688 р. після заснування тут московської колонії та Богородицької фортеці
• 1564 — відомі козацькі курені у Таромському, з 1704 — слобода;
• 1596 — відомий перевіз Кам'янка через Дніпро;
• 1600 — відомі Богородицькі хутори (тепер — м. Підгороднє)
• 1635 — за ініціативи гетьмана великого коронного Станіслава Конецпольського та відповідної ухвали сейму Речі Посполитої було засновано фортецю Кодак, поряд виникло містечко — пізніше центр Кодацької паланки Запорожжя. Фортецю було зруйновано за умовами Прутського трактату (1711). Слобода відновилася близько 1734-35 рр. (Старий Кодак).
• 1648 — відомий хутір Обуха (теперішня Обухівка);
• 1650 (або 1660) — відомий Новий Кодак (центр паланки, а в 1784—1797 рр. частково виконував функції губернського міста під назвою Катеринослав ІІ);
• 1688 — поряд з козацьким містом Самар (центр запорізької паланки) московським урядом засновано Богородицьку фортецю і посад — Новобогородицьк — першу російську колонію на запорізьких землях. Козацьке населення м. Самар розійшлося сусідніми селами. Проіснувало до 1793 р., коли його залишки були переведені до сучасного Новомосковська (Новоселиці)
• 1740-ві (або 1770-ті) — біля першого порогу засновано поселення лоцманів — Лоцманська Кам'янка;
• 1743—1795 — існувала слобода Половиця. Зникла внаслідок розширення Катеринослава (була поглинута останнім), який було вдруге засновано 1787 р. на пагорбі поруч. Тепер — центр міста Дніпра.
• 1744 — засновано Мануйлівку (в подальшому — також Попівка);
• 1760-ті — відомий хутір Чаплі;
• 1770 — засновано Сухачівку;
• 1775 — засновано Діївку;
• 1776 — засновано Одинківку;
• 1776 — прийнято рішення про будівництво у пониззі Самари (на Кільчені) губернського міста Катеринослав
• 1784 — відома Мандриківка;

У 1711 році за умовами Прутського трактату землі Запорожжя опинились під протекторатом Османської імперії, фортеця Кодак була знищена, але вже 1734 року козаки повернулись на Запорожжя і було укладено Лубенський договір про визнання запорожцями московського протекторату

За свідченнями історика XIX століття Ф. Макаревського, у 1645 році в містечку Новий Кодак стараннями місцевих мешканців було побудовано дерев'яну церкву св. Миколи. Цю дату можна вважати початком міста Дніпра.

Наприкінці XVII ст. — початку XVIII століття Новий Кодак почали заселяти сімейні козаки. Ще з 1564 року біля Нового Кодаку відомі козацькі курені у Таромському, які 1704 отримали статус слободи, а пізніше з'явилися козацькі поселення Половиця (1743), Сухачівка (1770), Діївка (1775).

У середині XVIII ст. Новий Кодак був велелюдним містом, центром Кодацької паланки Підпільненської Січі. За переписом 1754 р. в ньому проживало близько 4000 мешканців. В Новому Кодаку тричі на рік відбувалися ярмарки, діяло десятки ремісничих майстерень. У 1760-х роках в містечку з'явився стаціонарний ринок.

Усталений уклад запорозького міста Новий Кодак міняється після ліквідації Підпільницької Січі. Паланкова старшина ліквідується, замість неї в Новому Кодаку з'являється воєвода та городничий. У 1776 році Новий Кодак перетворюється на місце перебування адміністрації Саксаганського повіту Новоросійської губернії Російської імперії. Понад 10 років (1776—1789) Новий Кодак виконував функції повітового центру Саксаганського (з 1783 — Новокодацького) повіту. Тут також була резиденція Слов'янського і Херсонського духовного правління.

В останньому десятиріччі XVIII століття органічний розвиток міста Новий Кодак був штучно перерваний діями російської влади.

В середині 1780-х років російська імператриця Катерина II звеліла почати будівництво Катеринослава на правому березі Дніпра біля Кодаку. В описі Катеринославського намісництва за 1784 рік вказувалося, що Катеринослав засновується з містечка Новий Кодак. З появою Катеринослава починається імперський етап розвитку міста Дніпра.

За інерцією впродовж 1785—1791 років в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом.

Впродовж першої половини 1790-х років адміністрація Катеринослава поступово виїхала з Нового Кодаку на нове місце (в район Половиці). У липні 1795 р. «сєлєніє» Новий Кодак (у 1793 р. мав близько 2000 мешканців) було приєднано до «міста» Катеринослава (у 1793 р. мав близько 800 душ населення). Подібне було зроблено і з новокодацькими ярмарками. У серпні того ж року кодацьку поліцію було підпорядковано катеринославській, а казенним селянам запропоновано записатись в купці чи міщани. З 355 дворів Новий Кодак залишила 121 родина. У 1796 році був відкритий наплавний міст біля Катеринослава, який звів нанівець значення Новокодацького перевозу.

Монумент Катерині II (1840—1920)

У 1775 році, після чергової переможної війни з Османською імперією, запорізьке козацтво було ліквідовано, а землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської і Азовської губерній. Щоб керувати цими землями, потрібен був адміністративний центр. Таким центром повинен був стати Катеринослав.

Офіційна історія Катеринослава розпочалась у 1776 році, коли було затверджено план будівництва міста у межах тільки-но створеної на землях запорожців Азовської губернії, на річці Кільчень при її впадінні у річку Самара. Цей Катеринослав опісля називався Першим (Катеринослав І), Лівобережним, Кільченським. Але незабаром з'ясувалося, що місце для губернського центру було обрано досить невдало: під час весняних і осінніх повеней все заливалося водою, що призводило до спалахів епідемій, а найголовніше — місто було далеко від судноплавного до початку порогів Дніпра. Це призвело до того, що наказом Катерини II від 22 січня 1784 р. Катеринослав перенесли на правий берег Дніпра на підвищену місцевість. Катеринослав I в свою чергу було перейменовано на Новомосковськ (який, втім, також незабаром було перенесено на інше місце, вище по Самарі).

Російська імператриця Катерина II мріяла на новоздобутих землях збудувати «Південну Пальміру» — столицю Російської імперії, порівнюючи Санкт-Петербург — «Північна Пальміра». Планувалось побудувати вищий (132 м) за папський собор в Римі (Ватикан). (Але величезним планам не було дано збутися; вони були забуті коли Катерина ІІ померла). Урочисте заснування імператрицею собору відбулося 9 травня 1787 року, під час її помпезної подорожі по тільки-но захоплених землях. Будівельники встигли лише закласти величезний фундамент (нині— Соборна площа Дніпра). Це ще одна дата заснування Катеринослава: 1887 року містяни святкували 100-річчя міста. Але найдавнішою спорудою в місті нині вважається кам'яний верстовий стовп біля собору.

Деякий час між двома Катеринославами частина губернських установ була розташована у старовинному Новому Кодаку, який фактично і виконував функції губернського міста.

1789 року було засновано німецькі колонії по Самарі — Кронгартен (нині — східна частина м. Підгородне), Йозефсталь (нині — Самарівка), Фішерсдорф (нині — Рибальське). У гирлі Мокрої Сури було заснованое колонію Ямбург. 1794 р. було засновано перше промислове підприємство — суконну фабрику (біля теперішнього вокзалу). 1796 року засновано село Краснопілля.

У 1798—1802 роках за наказом імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ і було центром величезної Новоросійської губернії від Дністра до Дону і Криму включно.

Все XIX ст. Катеринослав розвивався дуже повільно. Так, якщо 1804 р. населення міста становило 6,4 т. осіб, то 1850 — лише 13 тисяч. У середині сторіччя у місті знаходилось декілька салотопних, миловарних заводиків, суконна мануфактура. Справжній розвиток міста розпочався після організації промислового видобування донецького вугілля та криворізької залізної руди (поклади якої відкрито Олександром Полем), а також відкриття залізниці (1884) між цими промисловими районами з мостом через Дніпро.

Дніпро (Катеринослав) на мапі Шуберта, приблизно 1888 рік

Катеринославський проспект на початку XX століття

• 1838-1919 — офіційна газета «Катеринославські губернські відомості».

На лівому березі станція Катеринослав з'явилась ще у 1873 році (гілка з Синельникова). А відкриття вокзалу відбулося після пуску величезного мосту через Дніпро у 1884 році.

Почалось будівництво металургійних підприємств на заході міста та на лівому березі:

• 1887 — металургійний Олександрівський Південно-Російський завод («Петрівка»);
• 1889 — трубний завод «Шодуар-А»
• 1891 — металургійний завод Гантке (Нижньодніпровський трубопрокатний);
• 1898 — вагоноремонтні майстерні (зараз завод);
• 1899 — завод «Шодуар-В» (теперішній «Комінмет»)
• 1914 — завод «Шодуар-С» (металургійного обладнання, «Дніпроважмаш»);
• 1916 — теперішній Дніпровський стрілочний завод.

Біля заводів стрімко зростали робітничі поселення — Солдатська (Чечелівка), Фабрічна, Брянська, Амур, Бараф, Сахалін, Султанівка і ін. Якщо у 1865 році населення міста становило 23 тис.осіб, в 1887 — 48 тис. осіб, то в 1910 — вже 196 тис.осіб (без Лівого берега, який увійшов до складу міста тільки у 1925). Основну етнічну групу становили українці, крім них у Дніпрі проживали росіяни та євреї та інші.[19]

1896 р. у Катеринославі з'явилася телефонна мережа і станція.

У 1897 році бельгійські підприємці запустили в Катеринославі електричний трамвай — 3-й в Імперії після Києва та Нижнього Новгорода.

У 1899 р. було засновано Вище гірниче училище (У подальшому гірничий та металургійний інститути/академії)

Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів здобутих Російською імперією південних та східних українських земель. Розвиток промисловості та сільського господарства було продемонстровано на південно-російській сільськогосподарській, промисловій та кустарній виставці 1910 року. Місцевий пролетаріат відігравав значну роль у революційному русі на початку ХХ ст.

Однією з яскравих сторінок в історії міста було життя й діяльність у ньому з 1902 р. видатного українського історика Дмитра Івановича Яворницького (1855 - 1940)

Вчений надрукував понад 210 праць з історії України, Середньої Азії, Росії. Найголовніші з них: «Історія запорозьких козаків» у трьох томах, «Джерела для історії запорозьких козаків», «Слідами запорожців», «До історії степової України». Яворницький був також відомим археологом, керував розкопками сотень курганів ямної культури, доби заліза та запорозьких часів. Крім наукових історичних праць, Яворницький написав ще й ґрунтовну історію міста, у якому пройшли найплідніші роки його життя. Багато сил і енергії віддавав учений місцевому історичному музею, яким він керував у 1902—1933 роках. Засновано його було 1849 року як Музей старожитностей Катеринославської губернії. 1912 року музею була передана колекція Олександра Поля, катеринославського колекціонера і краєзнавця, мати якого була онукою наказного гетьмана Павла Полуботка. Проводячи археологічні розкопки та експедиції на території Катеринославщини, О. Поль зібрав понад 5 тисяч предметів старовини, що стали основою музею його імені, а пізніше увійшли до історичного музею імені Д. Яворницького. Великою заслугою Яворницького було те, що він зібрав і ввів у науковий обіг величезну кількість історичних джерел, котрі доти лежали в архівах. Чимало з них він експонував у своєму музеї. Яворницькому доводилося витрачати на експедиції власні кошти, якщо не вдавалося зібрати їх у приватних осіб. Йому також належить заслуга того, що він домігся від радянського уряду проведення великих розкопок на території майбутнього Дніпрогесу, врятувавши таким чином сотні безцінних пам'яток історії.

Після здобуття Україною незалежності на початку 1918 року і проголошення Української Народної Республіки була запропонована назва Січеслав, що нагадувало про козацький характер цього краю, але повністю офіційно місто не встигло затвердити нову назву і фактично залишалося з попередньою назвою — Катеринослав.

Хоча в деяких документах 1918—1919 і навіть не послідовно до 1926 року місто згадується саме як Січеслав. Це підтверджував український письменник Василь Сокіл, який писав[20]:

«Щодо Січеслава згадую, що в роки, коли у Катеринославі на довший час запанувала українська влада, місто вже було перейменовано на Січеслав. Газети вживали цю назву, в установах офіційно також користувалися нею. А з приходом більшовиків усе скінчилося. Згадка про Січеслав деякий час лунала в студентських колах»

Влада УНР у місті протрималась до 11 січня 1918 року, коли після запеклих боїв Січеслав був захоплений переважаючими силами більшовицьких військ.[21]

Наприкінці березня 1918 року Катеринославський кіш Вільного козацтва розпочав операцію по звільненню Січеслава. Загоном керував Гаврило Горобець — син залізничника з Катеринослава. Загін звільнивши Жовті Води та П'ятихатки, 4 квітня увірвався на станцію Горяїново (нині ця станція лежить у межах міста) та за допомогою німецьких та австро-угорських військ оволоділи містом.[22] При звільненні міста від більшовиків загинуло 8 німецьких солдатів, 18 отримали поранення.[23]

В період з 27 листопада 1918 року по 2 січня 1919 року відбувся Катеринославський похід.

Цього разу влада УНР та Української Держави протрималась до 30 грудня 1918 року, місто вперше зайняли війська Нестора Махна.

2 січня 1919 року в результаті запеклих боїв з більшовиками, у яких брали участь українські повстанські загони отамана Малашко та Божка, Січові Стрільці під командуванням отамана Самокиша, до яких приєднався повстанський загін отамана Сакви з Верхньодніпровського повіту звільнили Січеслав та вибили більшовиків та махновців на лівий берег Дніпра. При цьому махновці зазнали значних втрат. Востаннє влада УНР протрималась у місті до 26 січня 1919 року, коли радянські війська під командуванням Павла Дибенка захопили місто й встановили тут радянську владу.[24]

Впродовж 1919—1921 років Січеслав декілька раз був столицею Української Вільної Анархічної Республіки Нестора Махна, коли його війська займали місто.

Під час українсько-більшовицької війни місто неодноразово переходило з рук в руки і прийшло у занепад. Але протягом перших п'ятирічок було, в основному, відновлено, а в подальшому стало одним з центрів сталінської індустріалізації.

19 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ (на честь діяча комуністичної партії місцевого походження Григорія Петровського, одного з організаторів Голодомору 1932—1933 років)[25].

У 1920-х роках до складу міста було включено робітничі селища на лівому берегу Дніпра — Амур, Нижньодніпровськ, Мануйлівку, Сахалін тощо.

Для робітників 1925 р. було побудовано селище ім. Фрунзе (нині одноповерхова забудова в районі пр. Петровського/І. Мазепи).

На початку 1930-х років у Дніпропетровську побудовано низку вищих навчальних закладів, зокрема Інженерно-будівельний інститут; Інститут інженерів залізничного транспорту.

1933 р. був складений перший радянський генеральний план Дніпропетровська, згідно з яким передбачався інтенсивний розвиток лівобережжя, а р. Дніпро мала стати елементом центральної частини міста, планувалося будівництво набережної; також було намічено будівництво ще двох мостів через Дніпро — в центрі і в районі Нових Кайдаків, а також мостів через балки на правобережжі. Планом передбачалася квартальна система забудови, а також знесення у центрі малоцінної забудови.

На виконання цього плану у 1935 р. по мосту через Дніпро на лівий берег було прокладено трамвайну колію.

1939 р. у місті було відкрито величезний стадіон «Сталь», споруджений на місті міського цвинтаря (з 1949 — стадіон «Металург»).

Населення міста з 1926 по 1939 рр. зросло майже удвічі до більш ніж півмільйона осіб.

1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна, а 22 червня 1941 року — німецько-радянська війна. 25 серпня 1941 року Дніпропетровськ окуповано німецькими військами. Тут розташувалась нацистська окупаційна адміністрація однойменної генеральної округи Райхскомісаріату Україна, а також Дніпропетровських міської (нім. Kreisgebiet Dnjepropetrowsk-Stadt) та земельної (нім. Kreisgebiet Dnjepropetrowsk-Land) округ. Окупаційна влада намагалася відновити життя міста, комунікації і промисловість^{[джерело?]}, зруйновані радянськими та німецькими військами, що змогли зробити лише частково.

Пам'ятник Леніну на центральній площі, демонтований під час Революції гідності 21 лютого 2014

25 жовтня 1943 року після руйнівних обстрілів містом заволоділи радянські війська.

Вже до 1945 р. основні підприємства Дніпропетровська були відновлені, того ж року розпочалося будівництво радіозаводу і автозаводу (з 1951 р. — ракетний завод, з 1966 — ПМЗ). У 1947 р. стало до ладу підприємство електротехнічної промисловості «Енерговугілля» (згодом — завод шахтної автоматики). Того ж року у місті відкрито першу тролейбусну лінію «Центр-Вокзал». Було відновлено і розширено мережу електричного трамвая.1952 р. на о. Чаплі було розпочато будівництво Придніпровської ГЕС і селища при станції (Придніпровськ), а 1953 — заводу важких пресів, згодом - Шинного заводу.

Відновлювались також громадські і житлові будівлі. Так, 1951 р. закінчено будівництво нового залізничного вокзалу.

У центральній частині міста 1966 р. було споруджено автомобільний міст через річку Дніпро.

У 1950-х роках місто будувалося у соцреалізмі. У 1960-ті роки розпочалося масове житлове будівництво, 5-поверхова «хрущовська» забудова з'явилась вздовж проспектів Петровського, Гагаріна, Слобожанського (ім. газети «Правда»), вулиць Тітова, Дніпропетровської тощо. У 1970-ті у Дніпрі вперше з'явилися багатоповерхові «спальні» райони «Перемога», «Тополя», «Сокіл», «Сонячний», «Червоний Камінь», «Парус», «Комунар» (зараз — «Покровський»), а на початку 1980-х — «Фрунзенський» (зараз — «Ломівський» та «Кам'янський»), «Лівобережний», «Кротова» за рахунок чого можливість покращити свої житлові умови отримали сотні тисяч дніпропетровців^{[джерело?]}.

Розвиток міста продовжувався до середини 1980-х років, коли настала «перебудова».

Після падіння радянської імперії промисловість занепала, масове житлове будівництво припинилось, у плачевному стані опинились міський комунальний транспорт, житлово-комунальна сфера, більшість доріг, однак було добудовано новий автовокзал, Південний міст через Дніпро, реконструйовано центральний ринок "Озерку" і відкрито першу чергу метрополітену з 6 станцій довжиною 7,8 км (29.12.1995).

З початку нового тисячоліття з'явились деякі ознаки поліпшення становища міста, що знайшло відображення у будівництві нових окремих багатоквартирних житлових будинків, торгово-розважальних центрів, капітальному ремонті деяких вулиць.

Впродовж 2011—2013 років капітально відремонтовано основні магістралі міста — зокрема, Запорізьке шосе, проспект Слобожанський, розпочалося будівництво об'їзної дороги, навіть завершено її першу чергу — ділянку між Запорізьким і Криворізьким шосе. Проте криза, яка розпочалася в Україні у 2014, посилена наслідками тимчасової російської окупації частин Донецької та Луганської областей та анексії Криму, зашкодила подальшому розвитку країни і зокрема міста.

4 жовтня 2012 року відбулося урочисте відкриття нового заводу «Інтерпайп Сталь» (до 2012 року — «Дніпросталь») корпорації «Інтерпайп» В. Пінчука. За даними керівників корпорації, «Інтерпайп Сталь» має стати найбільшим по потужності (1,32 млн тонн на рік колісних і трубних заготовок) електрокрицетопним комплексом в Європі. «Інтерпайп Сталь» — найбільший інвестиційний проєкт (700 млн USD) за роки незалежності України і перший металургійний завод, побудований в Україні з нуля за останні 40 років.[26]

21 лютого 2014 року на центральній площі Дніпра на хвилі Революції Гідності, під час акції «ленінопаду» було повалено пам'ятник Леніну[27]. 1 березня 2014 відбулася спроба захоплення міста симпатиками «російського світу», яка, втім, була успішно нейтралізована[28].

Завдяки впровадженню децентралізації, яка розпочалася в Україні після подій Євромайдану у 2014 р., місцеві бюджети отримали значні кошти (загалом по Україні збільшення з 68,6 млрд в 2014 до 275 млрд грн в 2019 р.). Це дало змогу розпочати масштабні ремонти вулиць і парків міста, вуличного освітлення, системи зливової каналізації. Нового поштовху незабаром зазнало будівництво метрополітену.

У 2015 році капітально відремонтовано вулицю Робочу і проспект Миру. Наприкінці листопада з'явилося рішення міської влади про перейменування низки вулиць Дніпропетровська (згідно з вимогами законодавства України про декомунізацію)^{[джерело?]}.

Наприкінці 2015 р. відбулися вибори міського голови, які виграв колишній заступник голови місцевої ОДА Борис Філатов (на той час народний депутат України).

29 січня 2016 року активісти демонтували пам'ятник радянському функціонеру Григорію Петровському на Вокзальній площі.

2016 року успішно пройшли підготовчі процедури до освоєння кредиту ЄБРР на добудову 4 км першої гілки метрополітену (304 млн. євро). Переможець тендеру компанія Limak (Туреччина) розпочала будівництво. Завершити три станції в середмісті планується до кінця 2024 року.

Протягом 2016 року продовжено ремонт основних магістралей міста — зокрема, відремонтовано вулицю Калинову, маршала Малиновського, проспект Богдана Хмельницького.

19 травня 2016 року Верховна Рада України на виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прийняла рішення про перейменування міста Дніпропетровськ на Дніпро.

Логотип міста Дніпро[29]

18 грудня 2016 року повідомлено рішення Уряду України про націоналізацію найбільшого дніпровського і українського банку — «ПриватБанк».

9 серпня 2017 року в медіацентрі «Інформатор» оголосили переможця конкурсу на найкращу концептуальну ідею марки міста Дніпро та його логотипу[30].

Протягом 2017-2019 рр. тривав капітальний ремонт центрального ("Нового") мосту через Дніпро, але восени 2021 з'явилася інформація про планування ремонту опор цього моста.

У листопаді 2020 р. міським головою у 2-му турі переобрано Бориса Філатова.

Органом місцевого самоврядування є Дніпровська міська рада, яка обирається раз на 5 років в кількості 64 депутатів.

Їх представлено п'ятьма партіями: Опозиційний блок (25 депутатів), УКРОП (21 депутат), «Громадська сила» (7 депутатів), «Блок Порошенка» (6 депутатів), «Самопоміч» (5 депутатів).

Виконавчу владу очолює міський голова та Виконавчий комітет, який складений з 14 членів. Міським головою Дніпра за результатами 2-го туру місцевих виборів 2015 є Борис Філатов від партії УКРОП.

У листопаді 2010 року в Дніпропетровську прем'єр-міністр Ізраїлю Шимон Перес відкрив найбільший в світі молебельний дім руху Хабад на березі Дніпра (площа 4 га).

Адміністративний поділ Дніпра, (2021)

Наразі існує поділ міста Дніпра на 8 адміністративних районів. 5 — на правому березі річки Дніпро: Новокодацький, Центральний, Чечелівський, Соборний та Шевченківський. 3 — на лівому: Амур-Нижньодніпровський, Індустріальний та Самарський.

У підпорядкуванні міської ради також перебуває селище міського типу Авіаторське.

У XIX столітті Катеринослав був розділений на 3 адміністративні частини, що визначалися дією трьох поліційних частин. Спочатку вони мали номери: Перша, Друга (зараз Центральний район) і Третя частина. Згодом до них додалося означення «поліційна». Потім числові назви зникли, змінившись на Соборна, Дніпровська. 1897 року було вирішено збільшити число частин міста до 7: Соборна, Дніпровська, Троїцька, Воскресенська, Олександрівська, Брянська Кодацька і Фабрична. На початку 1920 року місто було розділено на 5 районів включно із Задніпров'ям: Амур-Нижньодніпровський, Міський (у майбутньому Кіровський і згодом Жовтневий), Залізничний, Кодацький (у майбутньому Новокодацький) та Фабрично-Чечелівський (сучасний Чечелівський).

Містом проходить низка важливих транспортних коридорів, серед них М04E50, Н08, Н11, Н31. У Дніпрі працює п'ять мостів через річку Дніпро.

Вокзальна площа з висоти пташиного польоту

Сучасний Дніпро є важливим залізничним вузлом та центром Придніпровської залізниці. Дніпро-Головний — головна пасажирська залізнична станція. Основними транспортними потоками, що проходять через Дніпро, є напрямки Донбас — Західна Україна, Київ — Крим та Одеса — Миколаїв — Херсон — Москва.

2003 року денні потяги «Столичний експрес» були впроваджені на ділянці Київ — Дніпро. Відтак практично було закладено підвалини розвитку нового виду транспорту: вже згодом денні прискорені поїзди завоювали значну прихильність у пасажирів[39]. «Південний експрес», що щоденно курсував між Дніпром та Сімферополем виключно вдень до 2014 року,  за 4,5-5 годин доїжджав до Сімферополя.

11 листопада 2012 року розпочато рух швидкісних електропотягів «Інтерсіті+» сполученням Дніпро — Київ. З 26 травня 2013 року «Укрзалізниця» продовжила маршрут потяга сполученням Київ — Дніпро до Запоріжжя[40], а іншого «Інтерсіті+» до станції Покровськ.

Центральний міст

У місті працює Дніпровська дитяча залізниця.

Міжнародний аеропорт «Дніпро» розташований за 15 км від центру міста, сполучає Дніпро (станом на 2019 р.) з такими аеропортами, як Київ, Львів, Відень, Тель-Авів, Тбілісі; також здійснюються чартерні рейси до відомих курортів Туреччини (Анталія), Єгипту (Шарм-еш-Шейх), Греції, Кіпру, Болгарії (Бургас), Грузії (Батумі). 2516 пасажирів можуть щоденно вилітати з аеропорту. У ньому базувалася компанія «Дніпроавіа», що була головним перевізником регіону.

Дніпровський річковий порт забезпечує суднам типу «річка—море» прямі міжнародні перевезення вантажів з виходом у Чорне море.

Станція метро «Металургів»

Дніпровський метрополітен, який став до ладу 29 грудня 1995 року — один із найкоротших у Європі. Має усього 6 станцій. Він сполучає центральний залізничний вокзал Дніпра із західною промисловою зоною та житловими масивами Червоний Камінь і Покровський. Керівники цього виду транспорту у Дніпрі нарікають на неспроможність витримувати конкуренцію з маршрутками і трамваями. Оператор — Управління Дніпровського метрополітену. Наразі ведуться роботи з будівництва ділянки завдовжки 2,4 км від станції «Вокзальна», заплановано відкриття трьох станцій: «Театральна», «Центральна» та «Історичний музей». Відкриття дільниці заплановано до 2023 року. У Державному бюджеті України на 2019 рік було заплановано виділення 1 млрд 392 млн гривень на продовження будівництва метрополітену. У перспективі також планується будівництво другої лінії.

Dniproavia Embraer ERJ 145

Основним видом громадського транспорту з кінця 1990-х у місті є маршрутне таксі. У майбутньому можливе відродження парку автобусів великої місткості, рух яких на деяких маршрутах вже частково запроваджено.

У 1897 році Катеринослав став третім містом Російської імперії з електричним трамваєм. Золоті роки існування дніпровського трамвая припадають на 1970—1980-ті роки. Нині в місті працює 12 маршрутів трамваю. За останні роки закриті 6 маршрутів.

Дніпро Т203 у корпоративних кольорах «Дніпровського електротранспорту»

7 листопада 1948 року у Дніпрі відкрито тролейбусний рух. У подальші роки тролейбусна система сильно розширилася, але у 2000-ні роки дещо скоротилася — зокрема, було закрито маршрути № 13 (Центр — ж/м «Комунар»), № 6 (ДНУЗТ — Шинний завод), контактну мережу на них демонтовано. Нині у місті працює 20 маршрутів. Наприкінці 2017 року відкрито тролейбусний маршрут № 2 (вул. Глінки — ж/м «Парус-2») та № 14 (вул. Глінки — ж/м «Сонячний»), який став першим маршрутом у місті та в Україні, де курсують тролейбуси Дніпро Т203 з можливістю автономного ходу[41]. 8 вересня 2018 року відкрито тролейбусний маршрут № 21 «Площа Соборна — ж/м Сокіл-2»[42].

У вересні 2019 року відкрито новий тролейбусний маршрут на ж/м «Сонячний»[43][44]. 12 вересня 2020 року вперше відкрито тролейбусний маршрут від Соборної площі до житлового масиву Придніпровськ, який отримав № 6. Маршрут обслуговують тролейбуси Дніпро Т203 та БКМ-321 з опцією автономного ходу. Запуск тролейбусного маршруту вирішило системну проблему, яка існувала ще з моменту забудови житломасиву, де нині проживає більш ніж 23 тисяч мешканців міста[45].

У місті зареєстровано 13 677 об'єктів торгівлі, зокрема 4210 магазинів і 1322 підприємства громадського харчування. У Дніпрі працюють 100 супермаркетів, зокрема 4 гіпермаркети, 68 торгових центрів і 50 великих спеціалізованих магазинів. Крім того, на території міста функціонують 70 ринків, на яких щомісяця реалізується більше 2 тис. тонн сільгосппродукції. За перше півріччя 2013 року товарообіг склав 244 мільйони гривень, що перевищує аналогічний показник 2012 року на 31,8 мільйона гривень (15,0 %). Щодня ринки міста відвідують близько 100 тис. покупців.

Фактичний обсяг роздрібного товарообігу підприємств торгівлі та ресторанного господарства міста в 1 кварталі 2013 року склав майже 4,5 мільярда гривень. Дніпро займає перше місце серед обласних центрів країни по забезпеченості населення торговими площами магазинів. На одну тисячу жителів припадає 834 м² торгової площі. [46]

У місті акредитовані або мають філії близько 50 державних та приватних банків[47].

Діє 26 лікарень на 6520 місць, п'ять — дитячих. Мережа амбулаторно-поліклінічних закладів включає 25 самостійних амбулаторно-поліклінічних закладів та 119 амбулаторно-поліклінічних підрозділів, 12 центрів первинної медичної допомоги, 5 поліклінік та 7 стоматологій. Це місце роботи 4,5 тис. лікарів та більше 7 тис. молодших спеціалістів. Дніпропетровська область — один з регіонів медичної реформи.

Академічний театр Шевченка

Дніпро є одним з 6 міст України, де працює оперний театр та заклад вищої освіти музичного профілю — консерваторія, структурним підрозділом якої є музичне училище, що діяло в місті з початку ХХ століття. В місті також діє обласна філармонія, регіональне відділення Спілки композиторів.

Кінотеатр «Салют»

Тут проводились фестивалі джазової музики «Джаз на Дніпрі» (у 1987—1990 та 1999—2006 роках), проводяться юнацький фестиваль «Дніпровські зорі», фестиваль музичного мистецтва «Музика без меж».

Діють два драматичні театри — Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка (з 1918 року) та Дніпровський академічний театр драми і комедії (з 1927 року). Також працює 5 палаців культури. У будинку органної і камерної музики проводяться міжнародні органні фестивалі, проводяться концерти органної і камерної музики, кількість відвідувачів сягає 30 тисяч слухачів у місяць. Це культурний осередок Дніпра.

Дніпровський історичний музей ім. Дмитра Яворницького

Сучасна музика також активно розвивається, складено топ гуртів Дніпра[51], до якого потрапили Brunettes Shoot Blondes, Гражданин Топинамбур, И Друг Мой Грузовик, Кімната Гретхен, Plus Band, Gamardah Fungus, Tape Holder, Jungleman, MEOW та Forgotten Lizzard. Також є відомими колективи Натоліч, Масса причин, DZ'OB.

У місті розташовано низку музеїв. Історичний оперує будинком свого найвідомішого науковця — Дмитра Яворницького. Унікальними експонатами є половецькі «баби», Керносівський ідол та колекція козацьких старожитностей. Іншими підрозділами є музей місцевого самоврядування та діорама «Битва за Дніпро», найбільша діорама в Україні, друга за площею в Європі. Наразі Діорама працює також як виставковий центр. На площі перед діорамою розміщена колекція радянської військової техніки 1940-х років та з 2016 року — Музей «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО» (Музей АТО).

Відомий художній музей береже колекцію російського, українського й західноєвропейського мистецтва XVII — початку XX ст. (ікони, парсуни, народні картини, портрети, краєвиди, жанрові картини), радянського й сучасного українського мистецтва.

У одному з корпусів Дніпровського університету з 1901 р. розташовано зоологічний музей цього закладу.

З 1968 року в місті працює планетарій. З листопада 2018 року заклад на капітальному ремонті. Відкриття оновленого планетарію, з новим обладнанням та експозицією очікується восени 2019 року.

Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Кирила і Мефодія — найбільша наукова бібліотека Дніпра. Також діє Центральна державна науково-технічна бібліотека гірничо-металургійного комплексу України. Місто є головним літературним осередком регіону. Із ним пов'язані Олесь Гончар, Леонід Бачинський, Єжи Єнджеєвич, Павло Загребельний, Адріан Феофанович Кащенко, Валер'ян Підмогильний, Віктор Петров.

У місті Дніпро відбуваються дії:

• повісті Валер'яна Підмогильного «Третя революція»,
• роману В. Домонтовича «Без ґрунту»[52],
• роману Братів Капранових «Справа Сивого»,
• роману Макса Беспалова «Східний вал».

Спасо-Преображенський собор

Дніпро є центром єпархій ПЦУ й РПЦ в Україні. У місті збудовано великий єпархіальний центр. З 1998 року відновлене видання «Дніпропетровські єпархіальні відомості», що видавалися з 1872 року під назвою «Катеринославські єпархіальні відомості». Також у місті є храм УГКЦ — церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка розташована на вул. Сташкова; 16 грудня 2016 року Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав освятив новозбудований храм УГКЦ Святого Миколая Чудотворця[53]

На розі вулиці Леваневського та проспекту Сергія Нігояна завершується будівництво вірменського храму. Лютеранська кірха святої Катерини була побудована після організації 1852 року німецької лютеранської громади у губернському місті Катеринославі.

Храм на честь собору Святого Іоанна Хрестителя

Ще з царських часів видатну роль у житті міста відігравала юдейська громада — за переписом 1897 р. частка євреїв в населенні Катеринослава становила 35 %, або 40 000 осіб. Незважаючи на те, що 2001 р. частка євреїв у населенні міста становила лише 0,4 % (13,7 тис.осіб, за даними «Хабаду» — 50 тис.осіб), їх вплив на життя міста важко переоцінити: серед членів єврейської громади найбагатші особи Дніпра і України, олігархи й бізнесмени, зокрема, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Віктор Пінчук.

2012 р. у центрі міста відкрито найбільший у світі єврейський центр «Менора» площею 122 тис. кв. м., що знаходиться біля синагоги «Золота Роза».

Серед найвідоміших культових споруд міста Спасо-Преображенський кафедральний собор, Хрестовоздвиженський храм, Миколаївська церква в Кодаках та Костел святого Йосипа.