Щербина Ігор Іванович

І́гор Іва́нович Щерби́на, позивний «Сват» — (3 липня 1966 р., с. Іваньки, Маньківський район, Черкаська область — 16 лютого 2015 р., м. Дебальцеве, Донецька область) — український військовик, полковник, заступник командира батальйону, 40-й окремий мотопіхотний батальйон «Кривбас» (17-а окрема танкова бригада), нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня[1].

Щербина Ігор Іванович
 Полковник
Загальна інформація
Народження 3 липня 1966(1966-07-03)
Іваньки
Смерть 16 лютого 2015(2015-02-16) (48 років)
Дебальцеве
Псевдо «Сват»
Військова служба
Приналежність  Україна
Вид ЗС  Збройні сили
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 «Кривбас»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки

Життєпис

Ігор Іванович Щербина народився 3 липня 1966 року в селі Іваньки, Черкаської області. З дитинства Ігор мріяв стати військовим та захищати рідну Батьківщину. У 1983 році закінчив середню школу, у цьому ж році вступив до «Орджонікідзевського вищого загальновійськового командного училища імені Єрьоменка» до роти глибинної розвідки.

Після закінчення училища був направлений до міста Термез (Узбекистан) у полк резерв офіцерського складу. У 1987 році проходе службу у Київському воєнному окрузі, був командиром навчального мотострілецького взводу 354 гвардійського мотострілецького полку. Після розпаду Радянського Союзу Ігор Іванович вирішив, що військову службу він буде продовжувати в незалежній Україні.

З 1991—1994 роки був командиром роти навчально-бойових озброєнь та техніки м. Київ.

У 1994 році брав участь у миротворчих силах ООН (в Югославії). Ігор Іванович не дуже полюбляв розповідати про несення військової служби в Югославії, але іноді наголошував на тому, що українські військовослужбовці 240 окремого батальйону у складі миротворців ООН гідно несли військову службу, контролювали транспортні шляхи, допомагали відновлювати лікарні, школи, дороги, в м. Сараєво в Боснії та Герцеговині.

У 1996 році закінчив Національну Академію Збройних Сил України за спеціальністю: «Бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з'єднань) Сухопутних військ».

З 1999—2005 роки був заступником командира механізованого полку військової частини частині А 1622. У 1999 році за сумлінне виконання службових обов'язків Указом Президента України Ігоря Івановича було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У 2004 році- відзнакою Міністра Оборони Збройних сил України «Доблесть и Честь». З 2005 по 2007 рік його було призначено командиром цього ж полку.

2007 року звільнився у запас. Працював на ДП «Судномех» Київського суднобудівного заводу, потім — начальником відділу з питань цивільного захисту населення Якимівської райдержадміністрації[2].

У 2014 році переїжджає до смт. Якимівка на Батьківщину своєї дружини Олени Леонідівни. В цьому ж році успішно пройшов конкурс в Якимівську районну державну адміністрацію на посаду начальника відділу з питань цивільного захисту населення райдержадміністрації Якимівського району Запорізької області. [3]

Ігор Іванович вів активну громадську діяльність, був одним з ініціаторів створення громадського формування з охорони громадського порядку та кордону Якимівського району «Патріот». Патрулюючи вулиці Якимівки, він дуже часто розповідав молодим хлопцям про військову службу, військову техніку, та важливість фізичної підготовки майбутнього військовослужбовця ЗСУ.

В серпні 2014 року був мобілізований до ЗСУ на посаду командира 3-го батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40-й БТО «Кривбас»)[4].

З грудня 2014 р. перебував в районі м. Дебальцеве.

Обставини загибелі

Ігор Іванович після виходу з Дебальцевого більшості своїх військовослужбовців останнім проривався з колоною поранених та вбитих бійців разом зі спецназівцями 16 лютого 2015 р., але потрапив у засідку, де його військовий транспорт підірвався на фугасі на польовій засніженій дорозі поблизу села Новогригорівка одразу на північ від міста. Полковник дістав тяжких поранень, сам виповз з машини. Через обстріли його не змогли евакуювати. Коли військові повернулися на поле бою, полковника там вже не було. Вважався зниклим безвісти[5].

У червні 2015 року за експертизою ДНК ідентифікований серед загиблих. 1 липня 2015 року урочисто похований у смт. Якимівка, Якимівський район, Запорізька область[6].

Увічненння пам'яті

У Якимівському історико-краєзнавчому музеї було відкрито пам’ятний стенд, а в місцевій сільраді – куточок пам’яті, присвяче­ний загиблому в зоні АТО полковнику ЗСУ земляку І. І. Щербині[7]. Для увіковічення пам’яті І. І. Щербини встановлена меморіальна дошка на будинку в смт Якимівка, де він мешкав із родиною. На його честь перейменована вулиця Жовтнева в смт Якимівці[8].

Нагороди
  • Орден Червоної Зірки, медалі й відзнаки.
  • За військову службу та миротворчу діяльність нагороджено медаллю ООН у боротьбі за мир, та грамотою.
  • орден Богдана Хмельницького, III ступеня (Указ Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року,  ), за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[9].
  • орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня, посмертно (розпорядження голови Запорізької обласної ради від 11.10.2017 № 402-н)[10]

Примітки
  1. Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 28 січня 2017.
  2. Щербина Ігор Іванович - НЕБЕСНА ГВАРДІЯ. НЕБЕСНА ГВАРДІЯ. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 28 січня 2017.
  3. Щербина Ігор Іванович — Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека (ru-RU). Процитовано 31 січня 2022.
  4. Якимівська районна державна адміністрація. akim.gov.ua. Процитовано 28 січня 2017.
  5. Завтра акимовцы простятся с Игорем Щербиной, погибшем под Дебальцево. Новости Запорожья – Индустриалка (рос.). Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 28 січня 2017.
  6. Акимовка простилась с боевым офицером погибшим в зоне АТО. www.mv.org.ua (рос.). Процитовано 28 січня 2017.
  7. Відкриття пам’ятного знаку І. Щербині у музеї // Слово тру­дівника. — 2016. — 20 січ. (№ 4). — С. 2
  8. Жовтнева вулиця. Вікіпедія (укр.). 20 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
  9. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №144/2015. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 31 січня 2022.
  10. Нагороджені особи ІІІ ступенем | Запорiзька обласна рада. zor.gov.ua. Процитовано 31 січня 2022.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.