Дебальцеве

Деба́льцеве — місто у Горлівському районі Донецької області. Адміністративний центр Дебальцівської міської громади.

Дебальцеве
Герб Дебальцевого Прапор Дебальцевого
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Донецька область
Район Горлівський район
Громада Дебальцівська міська громада
Засноване 1878 (144 роки)
Статус міста з 1938 року
Населення ▼24971 (01.01.2017)[1]
 - повне ▼24971 (01.01.2017)[2]
Агломерація Горлівсько-Єнакієвська агломерація
Площа 24,31 км²
Густота населення 1027,2 осіб/км²
Поштові індекси 84700—84790
Телефонний код +380-6249
Координати 48°20′28″ пн. ш. 38°25′40″ сх. д.
Висота над рівнем моря 308 м
Відстань
Найближча залізнична станція Дебальцеве
До обл./респ. центру
 - фізична 57,2 км
 - залізницею 76 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - фізична 616 км
 - залізницею 738 км
 - автошляхами 715 км
Міська влада
Адреса 84700, Донецька область, м. Дебальцеве, вул. Радянська, 85, тел. 2-25-98
Вебсторінка Дебальцівська міськрада
Міський голова Проценко Володимир Васильович (заарештований)
Папаіоану Олександр Дімітріос (секретар м/р)

 Дебальцеве у Вікісховищі

Карта
Дебальцеве
Дебальцеве

Контролюється російськими терористичними збройними формуваннями «ДНР» з 19 лютого 2015 року та входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження[3].

Історія

На карті в 1840 позначене село Ільїнка, що поділялося на дві частини: південна — Ільїнка, північна — Дебальцевка.

Коли 1 грудня 1878 року відкрилося регулярне сполучення між станціями Донецької кам'яновугільної дороги (Катерининської залізниці), її будівельники назвали нову станцію Дебальцеве. А поруч з нею виникло однойменне селище, що поклало початок сучасному місту.

У 1896 неподалік від станції зведений механічний завод. Це підприємство виготовляло металеві мости, естакади, поворотні кола, залізні крокви, резервуари й інші вироби, так необхідні будівельникам залізниць. Поруч із заводом утворене робітниче селище.

У 1897 населення перевищило 2 000 осіб. В роки промислового підйому чисельність населення швидко збільшувалася, тому що розгорнулася масштабна реконструкція Дебальцевського залізничного вузла. Була побудована нова сортувальна станція з західним і східним напрямками, що формувала більш 500 000 вагонів на рік.

У 1905 спалахнуло Дебальцевське збройне повстання під керівництвом більшовиків, яке було придушене царськими військами.

Для ремонту і промивання паровозів у 1905—1908 побудовані два депо — Схід і Захід. Розширилися вагонні майстерні.

У 1911 населення Дебальцевого склало 20 000 осіб. У селищі не було водопроводу, брукованих вулиць. Працювали дві невеликі лікарні, амбулаторія, церковноприходська, земська і залізнична школи.

Збільшилися виробничі потужності механічного заводу, що став у 1925 машинобудівним. Крім залізничних мостів тут розпочали робити шлаковози, чугуновози, гідропреси.

Українська Народна Республіка і Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського

28 квітня 1918 в результаті бою з більшовиками Богданівський полк армії УНР на чолі з полковником Володимиром Сікевичем звільнив станцію Дебальцеве. У противника було відбито понад 1 000 вагонів з вугіллям, 16 паровозів, 1 гармата та 1 кулемет[4]. Звільнення територій Донецького вугільного басейну дало можливість вивозити вугілля в інші міста України на підприємства, що потребували даного палива[5].

Генерал Володимир Сікевич, визволитель Дебальцевого від російсько-більшовицької окупації у 1918

Після визволення станції Дебальцеве український полк рушив до станції Колпакове (нині — селище при станції Антрацитівського району, Луганської області), яка тоді знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та Області Війська Донського[6].

Впродовж квітня-листопада 1918 станція Дебальцеве входила до складу Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Після початку антигетьманського повстання Директорії УНР станція Дебальцеве окупована донськими козаками.

Радянська окупація

У 1921 отримав статус міста Бахмутського повіту (пізніше — Єнакієвського повіту). У 1921 населення міста склало 9 595 осіб. Серед трудящих 65,9 % було зайнято на транспорті (залізнична станція і майстерні), 2,8 % — робочі, 15,7 % — службовці.

У 1925 відбулася реконструкція механічного заводу (Дебальцівський машинобудівний завод), в асортименті якого з'явилося доменне і прокатне устаткування.

У 1938 селище отримало статус міста. До 1939 населення виросло до 33 000 осіб, з'явилися водопровід, електрика, був збудований Палац культури залізничників на 1 200 місць, стадіон, відкрилася філія Харківського залізничного інституту.

У роки перших п'ятирічок залізничний вузол і машинобудівний завод піддалися реконструкції. Завод став випускати сталерозливні ковші , шлаковози, чавуновози, закриви доменних печей .

У 1970-х побудовані нові багатоповерхові мікрорайони «Черемхи» (на північному сході міста), імені 50-річчя Перемоги і Східний (на сході).

Меморіальна дошка Щербині Борису Євдокимовичу — радянському державному та партійному діячу

Війна на сході України

У березні-квітні 2014 в Дебальцевому проводилися мітинги, де місцеві мешканці висували низку вимог, серед яких питання про федералізацію, проведення місцевого референдуму, статус російської мови, роззброєння всіх незаконних формувань на території України та інші[7].

13 квітня 2014 на будівлі місцевого виконкому було піднято прапор Донецької народної республіки, а на дорогах поблизу міста встановлено блок-пости[8]. Того ж дня відбулася позачергова сесія міської ради, де розглядалося питання про суспільно-політичну ситуацію в області. За результатами сесії всі присутні депутати підтримали створення місцевих громадських формувань або Дебальцевських народних дружин, які мали на меті займатися охороною громадського порядку для захисту міста від радикально налаштованих громадян, також місцевою владою було вирішено залучити до цього співробітників правоохоронних органів[9]. 5 травня депутати міської ради від Партії регіонів та КПУ підтримали проведення референдуму, який провели у Дебальцевому 11 травня[10].

Починаючи з 24 липня в місті та на його околицях розпочалися активні бойові дії, внаслідок яких руйнувань зазнали житлові будинки та центральний ринок[11]. 29 липня збройні сили України звільнили місто від незаконних збройних формувань, котрі контролювали Дебальцеве з квітня 2014 року[12]. Починаючи з серпня місто неодноразово зазнавало атак з боку терористів[13][14], а також руйнувань від обстрілів з установок БМ-21 «Град», артилерії тощо[15][16].

У січні-лютому 2015 після відносного затишшя поновилися бої за Дебальцеве й околиці.[17][18] Внаслідок активізації обстрілів та відсутності систем життєзабезпечення інфраструктури міста з Дебальцевого розпочалася евакуація місцевих мешканців, які до цього переховувалися в підвалах та бомбосховищах[19][20]. 17 лютого бойові зіткнення проходили безпосередньо в самому місті, так бойовиками було захоплено частину залізничного вокзалу[21]. 18 лютого українські війська почали залишати місто[22][23]. Того ж дня командування ДНР заявило про взяття Дебальцевого під свій повний контроль[24].

Географія

Відстань до Донецька: автодорогами — 74 км. Відстань до Києва: автодорогами — 803 км, залізницею — 797 км.

По східній околиці міста проходить межа між Донецькою і Луганською областями.

Місто розташовується на пагорбі, з якого беруть початок кілька річок Донбасу. Біля південних околиць міста знаходиться витік річки під назвою Булавинка (притока Кринки, басейн Міусу). Біля північно-східних околиць — витік річки під назвою Лозова (притока Лугані, басейн Сіверського Дінця). На північ — витік річки під назвою Санжарівка (притока Лугані). На північний захід — витік річки під назвою Скелева (притока Лугані). На західній околиці — витік річки під назвою Карапулька (притока Лугані).

Сусідні населені пункти

Клімат

Місто знаходиться у степовій зоні континентального клімату, котра характеризується прохолодним літом. Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 21.1 °C (70 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -6.6 °С (20.1 °F).[25]

Клімат Дебальцевого
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 9,7 15,4 20,5 28,8 33,6 36 39,4 37,3 32,8 31 19,9 13 39,4
Середній максимум, °C −3,7 −3 2,5 13,3 20,4 24,2 26,6 25,6 19,9 11,3 3,7 −1,6 11,6
Середня температура, °C −6,6 −6 −1,1 8,2 14,9 18,8 21,1 20 14,3 6,9 0,7 −4,1 7,2
Середній мінімум, °C −9,3 −9 −4,2 3,9 9,8 13,8 15,9 14,8 9,7 3,4 −1,8 −6,6 3,4
Абсолютний мінімум, °C −34,9 −30,9 −26,5 −11,1 −3,8 1,8 6,8 2,1 −4,8 −12 −24,8 −31,2 −34,9
Норма опадів, мм 49 41.7 37.2 41.2 47 61.5 58.2 41 37.9 38.9 45.5 56 555
Джерело: Weatherbase

Населення

У 1959 р. тут мешкало 33,8 тис. осіб, у 1979 р. — 54 тис. осіб, а у 1989 р. — 35,5 тис. осіб. На початку XXI ст. — 30,246 тис. жителів (2001) з територіями, підлеглими міськраді 52,214 тис. жителів.

Історична динаміка чисельності населення міста[26]

рікнаселення
19239 586
192613 100
193934 202
195933 847
197035 366
197933 871
198935 511
200130 246
201425 525

За даними перепису 2001 року населення міста становило 30806 осіб, із них 16,89 % зазначили рідною мову українську, 81,52 % — російську, 0,33 % — циганську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — вірменську та молдовську, 0,01 % — грецьку, а також болгарську та польську мови[27].

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[28]

чисельність частка, %
українці34 42364,4
росіяни17 39532,6
білоруси4000,7
цигани1440,3

Економіка

У 1895 р. засновано Дебальцівський механічний завод.

Сучасний стан

Залізничний вузол. Машинобудування (Дебальцівський завод з ремонту металургійного устаткування, Дебальцівський завод залізобетонних конструкцій, Дебальцівський завод будівельних матеріалів. Фабрика з виготовлення паливнороздаточних колонок, хлібозавод). Вуглегірська ТЕС і Миронівська ТЕС. Дебальцівська дирекція залізничних перевезень (вул. Леніна).

Обсяг промислового виробництва — 660 млн гривень (на 1 жителя — 13 028 грн.). Індекс промислової продукції — 30,1 % у 2003 році до 1990 року. Викиди шкідливих речовин в 2003 році в повітря від джерел забруднення міста — 117,8 тис. тонн.

Транспорт

Із Дебальцевого розходяться залізниці в кількох напрямках. Станом на 2013 рік курсували десятки приміських та нічних поїздів.

У місті перетинаються два європейських автокоридори E40М03 та E50М04.

Соціальна сфера

У Дебальцевому функціонують: технікум залізничного транспорту, ПТУ, 2 лікарні, 2 амбулаторно-поліклінічні установи, 7 шкіл, 2 палаци культури, Палац спорту, стадіон. Збережено дві дитячо-юнацькі спортивні школи міста. Приділяється увага розвитку футболу й окремих видів спорту для інвалідів. У місті більше половини загальноосвітніх шкіл здійснюють навчання українською мовою.

У місті знаходилася єдина архітектурна споруда XIX століття — будинок залізничного вокзалу, що є пам'ятником історії й архітектури.

Міські голови
  • 2006 — 2010 роки — Бондарчук Андрій Дмитрович;
  • 2010 — 2014 роки[29]  — Проценко Володимир Васильович.

Відомі люди

Пам'ятки

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Архівована копія. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 20 грудня 2018.
  4. Позбавлення України від большовиків (Пам'яти загинувших під Крутами). — Видання Військово-Наукового Війснику. — Київ, 1918
  5. Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк, 1956.
  6. Історична правда: 100 років тому визволили Бахмут і решту Донбасу
  7. Народное вече. Дебальцево онлайн. 10 березня 2014. Архів оригіналу за 23-04-2017. Процитовано 31 липня 2015.
  8. Триколор на здании Дебальцевского исполкома. Дебальцево онлайн. 13 квітня 2014. Архів оригіналу за 18 лютого 2019. Процитовано 31 липня 2015.
  9. Внеочередная сессия горсовета. Дебальцево онлайн. 22 квітня 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 31 липня 2015.
  10. Депутаты горсовета поддержали проведение референдума. Дебальцево онлайн. 5 травня 2014. Архів оригіналу за 08-05-2017. Процитовано 31 липня 2015.
  11. Неспокойная ночь в Дебальцево. Дебальцево онлайн. 25 липня 2014. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 31 липня 2015.
  12. Сили АТО звільнили Дебальцеве. espreso.tv. 28 липня 2014. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 31 липня 2015.
  13. Українські військові відбили атаку терористів під Дебальцеве. Архів оригіналу за 5 лютого 2015. Процитовано 5 лютого 2015.
  14. Під Дебальцевим сили АТО знищили елітний підрозділ морської піхоти Росії, — ЗМІ. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 29 вересня 2014.
  15. Терористи «Градом» обстріляли Дебальцеве — ЗМІ[недоступне посилання з травня 2019]
  16. Терористи почали артобстріл Дебальцевого, — ЗМІ. Архів оригіналу за 28 вересня 2014. Процитовано 25 вересня 2014.
  17. Ситуація на Донбасі: за Дебальцеве і Вуглегірськ тривають бої. Наталія Соколовська. Deutsche Welle. 30 січня 2015. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 31 липня 2015.
  18. "Від вогню нашої артилерії там коїлося пекло, росіяни в хаосі тікали". Розповідь Романа Жованика про перші бої за Дебальцеве, УП, 12 лютого 2022
  19. Дебальцеве - там ще є люди, але життя вже немає. Інна Купріянова. Deutsche Welle. 3 лютого 2015. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 31 липня 2015.
  20. МВС: під час обстрілів Дебальцевого вдалось евакуювати близько 600 мешканців. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 6 лютого 2015.
  21. Терористи просунулися вглиб Дебальцевого — МВС. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 31 липня 2015.
  22. Порошенко: З Дебальцевого виведено 80 % сил АТО. Архів оригіналу за 18 лютого 2015. Процитовано 31 липня 2015.
  23. Бійці «Кривбасу» почали виходити з Дебальцевого за наказом Архівовано 18 лютого 2015 у Wayback Machine., УП, Середа, 18 лютого 2015, 14:49
  24. Ополченцы установили полный контроль над Дебальцевым. Архів оригіналу за 19 лютого 2015. Процитовано 31 липня 2015.
  25. Клімат Дебальцевого
  26. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 25 серпня 2014.
  27. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 18 березня 2014.
  28. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 13 лютого 2007. Процитовано 27 листопада 2012.
  29. Про припинення повноважень міського голови. Архів оригіналу за 4 травня 2012. Процитовано 14 липня 2012.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.