Юнагі (1925)

Юнагі (Yunagi, яп. 夕凪) – ескадрений міноносець Імперського флоту Японії, який прийняв участь у Другій Світовій війні.

Юнагі
夕凪
Служба
Тип/клас	ескадрений міноносець типу «Камікадзе»
Держава прапора	Японія
Належність
Корабельня	верф ВМФ у Сасебо
Закладено	17 вересня 1923
Спущено на воду	23 квітня 1924
Введено в експлуатацію	24 травня 1925
На службі	1925 – 1941
Загибель	25 серпня 1944 потоплений у Південнокитайському морі
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1400
Довжина	102,6 м
Ширина	9,1 м
Осадка	2,9 м
Технічні дані
Рухова установка	2 парові турбіни, 4 парові котла
Потужність	38500 к.с. (28,7 МВт)
Швидкість	36,9 вузла
Дальність плавання	3 600 миль (6 700 км) на швидкості 14 вузлів
Екіпаж	148
Озброєння
Артилерія	4 × 120-мм / 45 калібрів гармат
Торпедно-мінне озброєння	6 (3х2) × 533-мм торпедних апаратів 18 глибинних бомб
Зенітне озброєння	2 х 7,7-мм кулемета

25.08.44

Район потоплення Юнагі

Корабель, який став дев’ятим (за датою закладання) серед есмінців типу «Камікадзе», спорудили у 1925 році на верфі ВМФ у Сасебо. 

На момент вступу Японії до Другої світової війни Юнагі належав до 29-ї дивізії ескадрених міноносців, яка підпорядковувалась Четвертому флоту. Останній мав головну базу на атолі Трук в центральній частині Каролінських та на початковому етапі війни здійснив ряд операцій по розширенню японського контролю у Мікронезії та вторгненню до Меланезії.

29 листопада 1941-го, ще до початку бойових дій, Юнагі разом з іншими кораблями своєї дивізії вирушив з Труку на Маршаллові острова. 8 грудня більшість есмінців Четвертого флоту рушили з атолу Кваджелейн до острова Вейк (північніше від Маршаллових островів), проте Юнагі та "Асанагі" задіяли для операції у протилежному, південному напрямку. Вони були включені до загону, який прийняв десант на атолі Джалуїт та вирушив до островів Гілберта, де збирались облаштувати передову базу гідроавіації на атолі Бутарітарі (більше відомий у присвяченій тихоокеанським кампаніям літературі як Макін – за назвою розрашованого поруч острова Макін). 9 грудня під час переходу «Юнагі» та «Асанагі», котрі мали на борту три десятки морських піхотинців, відділились та попрямували до атолу Тарава (півтори сотні кілометрів південніше від Бутарітарі). 10 грудня есмінці висадили десант на Тараві, де перебували лише неозброєні спостерігачі. Того ж дня японці полишили цей атол.

Тим часом операція проти Вейка пройшла невдало (зокрема, загинув один з есмінців 29-ї дивізії) і японці були змушені повернутись на базу. 23 грудня 1941-го до Вейку вирушло значно потужніше з’єднання, до складу якого увійшов і Юнагі. На цей раз вдалось захопити острів без якихось ускладнень.

Після повернення з Вейку Юнагі разом з іншими кораблями дивізії 31 грудня 1941 – 3 січня 1942 ескортував конвой з Кваджелейна на Трук, а 13 – 15 січня разом з легким крейсером та трьома іншими есмінцями супроводив звідси переобладнаний гідроавіаносець «Кійокава-Мару» та два транспорти до атолу Волеаї (центральна частина Каролінських островів за вісім з половиною сотень кілометрів на захід від Трука). Тут вони з’єднались із конвоєм транспортів, які раніше під охороною двох есмінців 30-ї дивізії вийшли з Труку до Гуаму (Маріанські острова), щоб прийняти там війська для операції проти архіпелагу Бісмарка.

17 січня 1942-го зібрані біля Волеаї сили рушили у південно-східному напрямку, при цьому на переході Юнагі провів рекогносцирування острова Муссау (найпівнічніший у архіпелазі Бісмарка). 23 січня Юнагі та інші кораблі дивізії прикривали висадку у Рабаулі на східному завершенні острова Нова Британія (тут створять головну передову базу у архіпелазі Бісмарка, з якої два роки провадитимуться операції на Соломонових островах та сході Нової Гвінеї). На протязі доби опір союзних сил був подоланий. Після цього Юнагі більше двох тижнів ніс патрульно-ескортну службу в околицях Рабаула.

9 лютого 1942-го 29-та дивізія супроводжувала загін, який доправив японський десант до півострова Сурумі (центральна частина південного узбережжя Нової Британії), де японці захопили невеличкий австралійський аеродром у Гасматі (після розширення його перетворили на резервний майданчик, призначений для забезпечення аварійних посадок літаків).

8 березня 1942-го Юнагі та ще 5 есмінців і 2 легкі крейсера вирушили з Рабаулу у супроводі загону, який мав доправити десант на Нову Гвінею в район Лае – Саламауа (на сході острова у глибині затоки Хуон). Сама висадка не зустріла спротиву, проте 10 березня японський загін став ціллю для американської авіаносної авіації. Ряд допоміжних суден були втрачені, половина бойових кораблів загону зазнала пошкоджень. Юнагі отримав пошкодження середньої важкості від обстрілу, при цьому на есмінці загинули 29 осіб. 12 березня есмінець прибув до Рабаула, де пройшов аварійний ремонт.

22 – 25 березня 1942-го Юнагі разом з іншими есмінцями дивізії супроводжував легкий крейсер «Юбарі» (флагманський корабель ескадри, до якої належала 29-та дивізія) з Рабаула на Трук, а 26 березня – 1 квітня кораблі 29-ї дивізії здійснили перехід до Сасебо, де стали на доковий ремонт. При цьому два інші есмінці з’єднання змогли за кілька тижнів повернутись до Меланезії і прийняти участь у операції проти Порт-Морсбі (можливо відзначити, «Оіте» в бою під Лае не постраждав, а «Асанагі» отримав більш легкі пошкодження), тоді як  Юнагі перебував у Японії понад два місяці.

6 червня 1942-го Юнагі полишив Японію та, ескортуючи конвої, прослідував через Філіппіни та Палау (важливий транспортний хаб на заході Каролінських островів) до Рабаула, після чого узявся за патрульно-ескортну службу.

26 липня 1942-го Юнагі разом з Асанагі здійснив транспортний рейс до новогвінейської Буни (східне узбережжя півострова Папуа), де за кілька діб до того висадився японський десант (японці розраховували досягнути звідси Порт-Морсбі по суходолу).

7 серпня 1942-го союзники висадились на сході Соломонових островів, що започаткувало шестимісячну битву за Гуадалканал. Юнагі прийняв участь у першом виході японських бойових кораблів в цій битві, при цьому він був єдиним есмінцем загону, який також включав 5 важких та 2 легкі крейсери. В ніч з 8 на 9 серпня загін завдав важкої поразки крейсерським силам союзників в бою біля острова Саво. На підході до Гуадалканалу Юнагі, який слідував останнім в колонні, відокремився від крейсерів, чи то через втрату орієнтирів, чи то маючи завдання виконувати функцію ар’єргардного пікета. В подальшому Юнагі, ймовірно, був обстріляний ворожим есмінцем та важким крейсером USS Chicago, проте не зазнав пошкоджень. У підсумку есмінець знову приєднався до основної колони та разом з нею полишив район Гуадалканалу.

12 – 15 серпня 1942-го Юнагі ескортував конвой з підкріпленнями із Рабаула до Буни та назад, а невдовзі знову був задіяний для операції на Соломонових островах. 17 серпня він рушив із Кавієнга (друга за значенням японська база у архіпелазі Бісмарка, розташована на північному завершенні острова Нова Ірландія) у ескорті важких крейсерів 6-ї дивізії (саме вони за кілька діб перед тим складали основу японського загону в бою біля острова Саво, проте тепер їх стало менше на один корабель через потоплення крейсера «Како»). На цей раз крейсери лише патрулювали поблизу бази японських гідролітаків у затоці Реката-Бей (на північному узбережжі острова Санта-Ісабель, за дві з половиною сотні кілометрів на північний захід від Гуадалканалу), а 22 серпня прибули до якірної стоянки Шортленд (прикрита групою невеликих островів Шортленд акваторія біля південного завершення острова Бугенвіль, де зазвичай відстоювались бойові кораблі та перевалювались вантажі для подальшої відправки далі на схід Соломонових островів)

28 серпня 1942-го Юнагі вирушив із Рабаула на Трук, де спершу був задіяний у встановленні контролю над мікронезійськими островами Науру та Оушен. До кінця серпня японські сили зайняли зазначені острови (гарнізони з яких союзники евакуювали ще у лютому), при цьому доставку основних сил десанту здійснив загін із легкого крейсера «Юбарі», «Юнагі» та переобладнаного мінного загороджувача Кьоєй-Мару. В подальшому Юнагі узявся за ескортування конвоїв.

З 8 березня по 11 червня 1943-го Юнагі перебував у Сасебо на ремонті, потім здійснив перехід до Рабаула та продовжив службу на цій базі.

27 червня 1943-го есмінець здійснив транспортний рейс до острова Коломбангара у архіпелазі Нью-Джорджія (центральна частина Соломонових островів). За пару діб на Нью-Джорджії висадився ворожий десант і 2 - 3 липня Юнагі Мотідзукі ходив до острова Рендова (біля південного узбережжя архіпелагу) в межах операції з артилерійської підтримки. У цьому випадку він разом зі ще одним есмінцем та легким крейсером виконували функцію загону прикриття кораблів, які безпосередньо здійснювали обстріл.

4 – 5 липня 1943-го Юнагі здійснив ще один транспортний рейс до Коломбангари, проте на цей раз здійснити розвантаження не вдалось через присутність у районі ворожих сил. Водночас, Юнагі та три інші японські кораблі дали торпедний залп, який призвів до потоплення американського есмінця USS Strong (вважається, що дистанція ціього залпа – 20 км – стала найбільшою в історії успішних торпедних атак).

9 липня 1943-го Юнагі та 3 інші есмінці все-таки доправили 1200 бійців та 85 припасів на Коломбангару, при цьому інші кораблі здійснювали прикриття операції. 12 липня 1943-го 1 легкий крейсер та 9 японських есмінців вирушили у черговий рейс до цього острова, під час якого Юнагі та 3 інші кораблі так само становили транспортну групу. В ніч на 13 липня японський загін вступив у битву при Коломбангарі, проте Юнагі не узяв у ній участь оскільки займався висадкою військ.

17 липня 1943-го під час перебування на стоянці Шортленд Юнагі отримав певні пошкодження від близького розриву авіабомби. В подальшому він опинився у Рабаулі, звідки 30 липня – 2 серпня прослідував для ремонту на Трук, одночасно забезпечивши ескорт для двох транспортів.

Юнагі повернувся до Меланезії вчасно, щоб 2 жовтня 1943-го прийняти участь у операції з евакуації гарнізону Коломбангари, під час якої він виконував функцію прикриття. В наступні кілька тижнів Юнагі здійснив два транспортні рейси – 9 жовтня разом з «Сацукі» до Буки (порт на однойменному острові біля північного завершення Бугенвіля) та 21 жовтня з «Фумідзукі» та «Сацукі» до мису Дамп’єр (південне узбережжя Нової Британії за дві з половиною сотні кілометрів на південний захід від Рабаула).

31 жовтня 1943-го корабель вирушив до острова Гарове (у морі Бісмарка за три сотні кілометрів на захід від Рабаула). Останній похід був перерваний після надходження повідомлень про висадку союзників на Бугенвілі, після чого 1 листопада Юнагі разом кількома іншими кораблями рушив до цього острова для контр-висадки в районі миса Торокіна (хоча на Бугенвілі знаходився великий японський гарнізон, проте в умовах джунглів оперативно перекинути його сили до місця висадки союзників було нелегко). Втім, контр-висадку скасували через присутність значних ворожих сил. 6 листопада Юнагі все-таки доправив підкріплення на Бугенвіль (всього у операції задіяли 2 легкі крейсери та 11 есмінців, з яких 4, і серед них Юнагі, належали до транспортної групи). Втім, вже за добу цей незначний загін (біля п’яти сотень осіб) був атакований силами союзників та із важкими втратами відкинутий у джунглі.

З другої половини листопада 1943-го есмінець задіяли для транспортних рейсів до кількох пунктів Нової Британії. 22, 27 та 29 листопада він разом з есмінцем «Акікадзе» ходив до Кавуву (Гавуву) на мисі Хоскінс (північне узбережжя Нової Британії дещо менш ніж за дві з половиною сотні кілометрів на південний захід від Рабаула), де японці мали аеродром. 25 листопада Юнагі, «Акікадзе» та «Фумідзукі» відвідали мис Дамп’єр, а 22 грудня Юнагі все-таки відвідав острів Гарове (того ж дня туди ходив і «Фумідзукі»). 25 та 28 грудня Юнагі у черговий ходив до Кавуву, на цей раз із «Мацукадзе» (взагалі у кінці грудня дев’ять есмінців здійснили доставку сюди підкріплень та предметів матеріального забезпечення, при цьому підсилення гарнізону співпало із початком кампанії союзників на Новій Британії – 26 грудня американці висадились на західному завершенні острова на мисі Глочестер).

25 січня 1944-го Юнагі прибув до Сасебо, де став на ремонт. У березні есмінець знову узявся за ескортування конвоїв. В березні 1944-го корабель був задіяний у транспортній операції «Хігаші Мацу» (Higashi Matsu), яка мала за мету підсилення гарнізонів Маріанських островів, що тепер відносились до головного оборонного периметру Імперії (на початку лютого 1944-го японське командування вивело з Труку основні сили флоту, а 17 – 18 лютого ця база зазнала розгрому при рейді американського авіаносного з’єднання). 12 березня Юнагі разом зі ще 3 есмінцями та легким крейсером «Тацута» рушив з Токійської затоки на Сайпан як охорона конвою «Хігаші Мацу №2». 15 – 23 квітня 1944-го Юнагі та ще 2 есмінці супроводжували конвой «Хігаші Мацу №6» з Токіо до Сайпану (Маріанські острова).

Наприкінці травня 1944-го есмінець вирушив з конвоєм на Філіппіни, де його застав початок атаки американців на Маріанські острова. Оскільки останні були віднесені японським командуванням до головного оборонного периметру Імперії, головні сили флота вийшли для протидії, що призвело до битви у Філіппніському морі. В цій операції Юнагі 16 – 18 червня супроводжував легкий крейсер «Наторі» з Давао (південне узбережжя філіппінського острова Мінданао) до Палау, а 19 – 20 червня під час битви охороняв 1-й загін постачання.

Поразка у Філіппінському морі призвела до повернення японського флоту на бази. 23 червня 1943-го Юнаги прибув до острова Гімаррас (центральна частина Філіппінського архіпелагу), потім провів бункерування від танкера «Іцукусіма-Мару» (останній був торпедований підводним човном, після чого різноманітні кораблі задіяли для зняття з нього нафти), а далі супроводжував танкерний конвой з Маніли до Куре.

10 – 18 серпня 1944-го Юнагі супроводжував конвой HI-71, який прямував з японського порту Моджі на Філіппіни. Поблизу острова Формоза есмінець відокремився та супроводив торпедоване судно «Ейо-Мару» до Такао (наразі Гаосюн на Тайвані).

21 серпня 1944-го Юнагі вирушив з Такао до Маніли у складі охорони конвою TAMA-24A. На переході 22 серпня підводний човен USS Spadefish торпедував судно «Хакко-Мару №2», яке викинулось на узбережжя затоки Пасукін (північне завершення острова Лусон). Есмінець полишив конвой та узявся за охорону пошкодженого судна, що виявилось недаремно. Spadefish намагався добити його, проте кілька таких спроб були зірвані Юнагі. Нарешті, рісля багатогодинного протистояння Spadefish дав залп із 4 торпед по самому есмінцю, проте Юнагі в останній момент зміг ухилитись (в свою чергу, проведена ним контратака глибинними бомбами також не принесла успіху).

25 серпня до затоки Пасукін прибув транспорт, який мав узяти «Хакко-Мару №2» на буксир (на той час транспорт вдалось зняти з мілини та перевести на якірну стоянку). Це дозволило Юнагі полишити затоку та приєднатись до конвою TAMA-24.[1] Того ж дня за півтора десятки кілометрів від мису Бохадор (найпівнічніша точка Лусона) підводний човен USS Picuda торпедував та потопив Юнагі, загинуло 32 члени екіпажу.[2]