Ґу Сяньчен

Ґу Сяньчен (17 вересня 1550 — 21 червня 1612) — китайський філософ-неоконфуціанець, один із засновників Дунліньської школи.

Ґу Сяньчен
Народження 17 вересня 1550(1550-09-17)
Усі, Changzhou Fud, South Zhilid, імперія Мін
Смерть 21 червня 1612(1612-06-21) (61 рік)
Громадянство (підданство) імперія Мін[1]
Знання мов
  • класична китайська мова і Old Mandarind
    • Діяльність
  • педагог, політик
    • Конфесія конфуціанство
    Батько Gu Xued[1]
    Мати Qian Shi(Mother of Guxiancheng)d[1]
    У шлюбі з Zhu Shi(Wife of Guxiancheng)d[1]
     Ґу Сяньчен у Вікісховищі

    Життєпис

    народився у 1550 році у м. Усі (сучасна провінція Цзянсу). У 1580 році успішно склав імператорський іспит, отримавши вищий вчений ступінь цзінь ши. Після цього займав низку високих посад. У 1594 році був звільнений і розжалуваний.

    У 1602 році Ґу Сяньчен відновлений у званнях, але на службу не повернувся. У 1604 започаткував академію Дунлінь (Дунлінь-шуюань), яка згодом перетворилася у Школу Дунлінь або дунліньских рух. Був її очільником до смерті. У 1605 році затоваришував з лідером «партії Хуайфу» Лі Саньцаєм, якого у подальшому просував на найвищі посаду в імперії. Ґу Сяньчен разом із Лі Саньцаєм став лідеромаи руху за реформи. Втім Ґу не вдалося досягти бажаного. У самий розпал боротьби з консерваторами Ґу Сяньчен сконав у 1612 році.

    Філософія

    Належав до третього покоління послідовників Ван Янміна, однак піддавав критиці не лише найбільш радикальних, тих, що схилялися до даосизму і буддизму, та тих, що вступали в конфронтацію з офіційною ідеологією янміністів тайчжоуської школи, але й самого Ван Янміна за визнання їм «сутності серця», позбавленої добра і зла, і за вчення про спонтанності морального почуття. Ґу Сяньчен із тези Мен-цзи про доброту (шань) «індивідуальної природи» людини виводив положення про наявність добра у «сутності серця». Слідом за Чжу Сі відстоював можливість виховання морального почуття, разом з тим головною умовою його розвитку, подібно Чжоу Дунь-і та Ян Ши, вважав медітативний стан самозаглибленого «спокою», тобто виступав за моральний саморозвиток.

    Джерела
    • Кобзев А. И. Философия китайского неоконфуцианства. М., 2002. С. 397–399
    1. China Biographical Database
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.