Ґілліс Більдт

Гілліс Більдт пішов по стопах батька і зробив успішну кар'єру в армії в якості артилерійського офіцера, досягнувши звання генерал-лейтенанта.

У 1837 році закінчив Королівську військову академію у Стокгольмі та згодом приєднався до артилерійського полку в Йоталанді.

Завершив отримання вищої освіти у 1842 році в Маріберзі, де він привернув увагу принца Оскара (пізніше короля Оскара I) за його старанність і компетентність. Після закінчення університету кілька років працював викладачем математики, продовжував військову кар'єру і став депутатом Риксдагу в 1847 році.

У 1851 — лейтенант, ад'ютант короля Швеції Оскара I. У 1854 отримав чин майора, в 1856 — підполковник, в 1858 — полковник. У 1859 році став генерал-майором і був призначений першим ад'ютантом короля Карла XV. З 1875 року — генерал-лейтенант.

Ранні політичні титули Більдта включали губернатора Готланда 1858—1862 і Губернатора Стокгольма 1862—1874[9].

Головною темою для Більдта була агітація за захист залізниць, зокрема маршрутів, які він вважав військовою та комерційною цінністю для Стокгольма. Він отримував підтримку по всьому місту — у Риксдагу, міській раді, фондовій біржі та серед громадян. Він також був акціонером і членом правління компанії, яка прагнула керувати залізницею між Стокгольмом і шахтами Vestmanland.

Сільське господарство було іншим предметом, близьким до його серця. У 1850 році він назвав його «найсильнішим інтересом нашої країни».

У 1864 отримав титул барон (Friherre).

Більдт був членом Риксдагу (законодавчий орган Швеції) у 1847—1874 і 1887—1894 роках. З 1867 року, коли риксдаг був розділений на дві палати, Більдт був членом верхньої (Första kammaren).

У 1874—1886 роках — посол в Німеччині. Білдт зміцнив зв'язки між Швецією та новою Німецькою імперією, уклавши двосторонні угоди з таких питань, як пошта, телеграф, питання екстрадиції та моряків[6].

У 1886 році став граф-маршалом Швеції.

6 лютого 1888 року зайняв пост прем'єр-міністра Швеції. Будучи прихильником помірного протекціонізму, прагнув досягти консенсусу, а не займатися політикою поділу, тому запросив до сформованого ним кабінету міністрів, як представників вільної торгівлі, так і протекціоністів[10].

Під його керівництвом уряд запровадив захисні мита. 12 жовтня 1889 року пішов у відставку.

Помер 22 жовтня 1894 року в Стокгольмі[11][4].