76-мм дивізійна гармата зразка 1902 року

В кінці XIX ст. в артилерії ряду країн з'явилися патронні гармати з високою початковою швидкістю пострілу, лафети мали противідкатні пристрої, що забезпечували відкат дула по осі його каналу. У російському флоті такі гармати були прийняті ще 1891 року, зокрема 75-мм гармати Кане у 50 калібрів.

У польовій артилерії російської імператорської армії застосовувалися застарілі зразки озброєння. Головне артилерійське управління інтенсивно проводило випробування патронних гармат зарубіжних фірм. У 1892—1894 були випробувані скорострільні 61-мм та 75-мм гармати Норденфельда, 60-мм та 80-мм гармати Грюзона, 75-мм гармата Сен-Шамона. У вересні 1896 була випробувана польова патронна гармата російського Олександрівського заводу. В результаті, у грудні 1896 року головне артилерійське управління розробило тактико-технічні вимоги до польової скорострільної гармати, калібр якої мав бути 3 дюйми (76,2 мм), кут вертикального наведення від -5 до 17°. Маса дула не більше 393 кг, маса системи у бойовому стані — 983 кг, у похідному стані — 1900 кг. Маса снаряду близько 6,35 кг, початкова швидкість — 548,6 м/с. В комплектацію повинні були входити передок та зарядник ящик.

Російські Обухівський, Олександрівський, Путилівський, Металічний заводи та зарубіжні фірми Крупа, Шатільон-Камантрі, Шнейдера та Максима отримали пропозицію виготовити відповідний прототип гармати. У 1897—1898 11 прототипів гармат були отримані після чого почалися усебічні випробування стрільбою та перевезенням на відстань 600 км. Найкращою була визнана система Путилівського заводу, у конструкції якої були використані деякі елементи французької гармати Кане. 9 лютого 1900 року гармата була прийнята на озброєння як «Тридюймова польова гармата зразка 1900 року».

76-мм гармата зразка 1900 року була набагато кращою ніж польова гармата 1877 року, проте у її конструкції використовувалась низка застарілих елементів. Тому пошук оптимальної конструкції продовжувався і 1900 року головне артилерійську управління отримало для випробувань нові системи польових скорострільних гармат фірм Крупа, Сен-Шамона, Шнейдера та Путилівського заводу. Усі ці системи мали гідравлічне гальмо відкату та пружинний накатник. 76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року, відома як «тридюймовка», була розроблена на Путіловському заводі у Санкт-Петербурзі конструкторами Л. А. Бішлягером, К. М. Соколовським та К. І. Липницьким з урахуванням досвіду виробництва та експлуатації першої гармати даного калібру. 16 січня 1901 року імператор розпорядився замовити у Путиловського заводу 12 гармат з новими лафетами для перевірки їх у військах. Результати виявилися не вповні задовільними, тому довелося ще раз змінити конструкцію лафету. Після нових випробувань у військах 3 березня 1903 року гармату було прийнято на озброєння як «3-дюймова гармата зразка 1902 року» — тридюймівку.