Block booking

Блок-букінг, англ. Block booking - продаж некасових фільмів у навантаження до касових (тобто «у блоці» або «у комплекті»), що нав'язується суперстудіями кінотеатрам. Був частково блокований у 40-х роках застосуванням закону про антимонопольну діяльність. На початку століття У. Ходкінсон, керівник кінокомпанії «Парамаунт», установив чітку прокатну систему «блок-букінг» — продаж права на показ усіх фільмів без винятку, що прокатувалися «Парамаунтом». Система блок-букінг на початку століття сприятливо позначилася на розвитку прокату, оскільки дозволяла власникам кінотеатрів не викупляти фільми, а брати їх у тимчасове користування і тим самим не завищувати ціни на квитки. Але з часом подібна централізація виробництво — прокат сприяла появі кіномонополій, що природно не могло позитивно впливати на розвиток кінематографа. Власники незалежних кінотеатрів як «навантаження» до фільмів Грети Гарбо, Гері Купера або Сесіль де Міля змушені були брати також вісім або дев'ять фільмів класу «Б» і «В». Фільм з відомим актором називали «паровоз» — він тягнув за собою на екран незалежного кінотеатру цілу низку «вагонів» з товаром не найкращої якості. З травня 1948 року Верховний суд, після тридцятирічної судової тяганини власників провінційних кінотеатрів і монополістичних кінотрестів, ухвалив рішення, за яким було суворо заборонено систему букінгу блоку. Тепер студіям уже не було сенсу ставити щорічно по 50 картин, оскільки в умовах вільної конкуренції лише десять чи п'ятнадцять картин мали шанс потрапити на екран. Катастрофа полягала в тому, що виробництво дешевих фільмів класу «Б» і «В» стало не рентабельним, бо жоден кінотеатр не хотів їх демонструвати. При створенні меншої кількості фільмів уже не було сенсу тримати численний адміністративний, технічний і творчий персонал. На всіх кіностудіях почалися скорочення, причому загроза втратити роботу нависла в першу чергу над письменниками та акторами. За десять років кількість акторів, що перебували у штаті, зменшилася більш ніж наполовину, в 1946 році їх було 742, а в 1956-му — вже тільки 229. У цей же самий час кількість зайнятих на штатній роботі техніків зменшилася з 24 до 13 тисяч. Великі кінозірки, в яких кінокомпанії були особливо зацікавлені, почали відмовлятися від численних контрактів. Акторам стало зручніше пов'язувати себе з тією фірмою, яка давала кращі умови і ангажувала їх на один фільм. Кількість картин постійно зменшувалася, зате зростало прагнення дістати для участі в них знаменитостей. Кожен новий фільм прагнули прикрасити іменами найбільш популярних кінозірок. У свою чергу кіностудії відмовилися від довгострокового планування, ліквідували «школи майбутніх зірок» — очікування, поки народиться нова зірка, обходилося тепер дуже дорого. Раніше для випробування творчих можливостей «кандидаток у зірки» були картини класу «Б». Нині експерименти з молодим поповненням проводити стало ніде. З міркувань економіки майже всюди були ліквідовані також і сценарні відділи. Раніше студії купували теми або ж готові літературні твори, які були виробничим резервом, розрахованим на декілька років наперед. Нині це стало непотрібним і ризикованим. Шанси пробитися на екран мають тільки відомі автори й відомі твори. За бестселер і за театральний бойовик доводиться платити незрівнянно дорожче. Але цей спосіб можна було застосувати тільки в одному випадку — автор тексту сам по собі повинен бути знаменитою «фірмою», інакше ризик виявиться невиправданим. Такі були наслідки пам'ятного рішення Верховного суду. Наслідки, які знайшли віддзеркалення в новій організаційній та економічній структурі виробництва 60—70-х років, названої «Новим Голлівудом».