Nissan Silvia

Перше покоління (1964–1968)

Nissan Silvia CSP311 дебютував на Токійському автосалоні у вересні 1964 року. Модель автомобіля була ручної збірки на основі купе Fairlady. На CSP311 був встановлений 1,6 літровий двигун Nissan. Виробництво припинилося в 1968 році, всього було випущено 554 автомобілів (в основному в 1965 році), кожен з кузовом унікальної ручної зборки. Більшість машин залишилося в Японії, проте 49 автомобілів були експортовані до Австралії і ще 10 продані в інші країни. Низькі обсяги виробництва і виснажливий ручний спосіб побудови позначилися на тому, що кожен автомобіль був унікальним і цінним, що в свою чергу відбивалося на купівельній ціні автомобіля, яка була вдвічі більшою, ніж вартість наступної моделі Сільвії. Після припинення виробництва в 1968 році, ім'я Сільвія не використовувалося концерном Nissan до 1974 року.

Друге покоління (1975-1979)

У Nissan Silvia S10 переважали традиційніші лінії в будові кузова в порівнянні з аналогічними пропозиціями від конкурентів Toyota і Mazda. Автомобілі комплектувалися 4-х циліндровими двигунами. Коробки передач: 3-ступенева АКПП, або 4-х ступенева МКПП. Вага автомобіля дорівнював 990 кг. Сільвія S10 не мала популярності на ринках Японії та Північної Америки, більшість покупців віддавали перевагу Toyota Celica.

Третє покоління (1979–1983)

Третє покоління Nissan Silvia (продавалося в Сполучених Штатах і Канаді під назвою Datsun 200SX, в Мексиці як Datsun Sakura). У автомобіля було два типи кузова: 2-дверне купе хардтоп і 3-дверний хетчбек. Nissan Silvia S110 спочатку проектувалася під установку роторного двигуна, розробленого і побудованого компанією Nissan. В результаті двигун виявився ненадійним і був замінений на звичайний поршневий двигун Z20. Транспортні засоби з об'ємом двигунами понад 2,0 літри і раніше вважалися класом «Компакт» в японських положеннях, що стосуються обсягу двигуна. У перше з'явилася "заряджена" версія автомобіля - Nissan Silvia 240RS. Купе було оснащено 2,4 літровим двигуном DOHC FJ24. 240RS був побудований в 1983 році і випускався аж до 1985 року, навіть тоді коли саму Nissan Silvia S110 вже зняли з виробництва. В результаті даний гоночний апарат став офіційним автомобілем Nissan в чемпіонаті світу з ралі в період з 1983 року по 1985 рік.

Четверте покоління (1983–1988)

Nissan 200SX

Nissan Silvia S12 виготовлялося з 1984 року по 1988 рік, в 1987 році були внесені зміни у зовнішній вигляд автомобіля. Сільвія S12 продавалася в трьох різних конфігураціях кузова: купе, хетчбек і спортивній версії GrandPrix (їх було випущено всього 50 одиниць). Ряд різних двигунів встановлювався на Сільвію S12, всього 6 видів від 1,8 літрів до 3,0 літрів. Тип коробки передач: 4-х ступінчаста АКПП або 5-ти ступінчаста МКПП. Маса автомобіля: 1170 кг.

П'яте покоління (1988–1994)

Nissan 240SX

Nissan 180SX

Nissan Silvia S13 Сільвія S13 користувалася величезною популярністю в Японії. У той же час назва «Сільвія» перестало використовуватися на експортних моделях, наприклад в Європі вона була відома під ім'ям Nissan 200SX. У Північній Америці, Сільвія S13 була відома як Nissan 240SX. Назва Nissan 200SX також використовувалося на купе версії Nissan Sentra B14. S13 була зроблена на першій платформі Nissan Cefiro. На Nissan Silvia цього покоління встановлювали фіксовані фари, тоді як в попередньому кузові фари були «сліпими» і відкривалися з капота. S13 була одним з перших випадків коли почали встановлювати задню підвіску, технологія якої була попередньо випробувана на концепт-карах. В деяких Сільвія S13, як опція, був присутній диференціал підвищеного тертя.

Шосте покоління (1994–2000)

Nissan Silvia (S14) в змаганнях

Сільвія S14 дебютувала в Японії в 1995 році. У порівнянні з S13, вона була нижчою і ширшою. Новий округлий дизайн створював ілюзію того, що автомобіль набагато збільшився в розмірах, хоча насправді різниця за габаритами з попереднім кузовом Nissan Silvia була невеликою. Колісна база збільшилася, що призвело до поліпшення керованості. На відміну від експортних ринків, де продажі S14 були невеликі, Сільвія продовжувала користуватися великою популярністю в Японії. У 1996 році відбулося невелике оновлення S14: зовнішній вигляд став більш агресивним, задні ліхтарі замінили на інші. У салоні теж відбулися незначні зміни. У 2000 році даний автомобіль поступився місцем на конвеєрі наступному поколінню — S15.

Сьоме покоління (1999–2002)

Nissan Silvia (S15) в змаганнях

Японія побачила нову версію Nissan Silvia в 1999 році. Сільвія S15 комплектувалася двигуном SR20DET з потужністю 250 к.с. (184 кВт). Другий двигун — SR20DE (без турбіни) видавав 165 к.с. (121 кВт). Nissan Silvia S15 зовні і внутрішньо виглядала досить агресивно, оновлення кузова проходило з оглядкою на сучасні тенденції автомобільного дизайну. Коробки передач: 5-ти або 6-ти ступінчаста механіка або 4-х ступінчастий автомат. Це покоління Сільвії продавалося тільки в Японії, Австралії та Новій Зеландії, але, завдяки «сірому» імпорту, була також доступна в більшості інших країн. В Австралії та Новій Зеландії автомобіль продавався під назвою Nissan 200SX. В Австралію не експортували Сільвії з турбо-двигуном SR20DET. На моделі S15 в комплектації Spec R було виграно безліч регіональних і світових чемпіонатів з дрифту. Велика частина світових подіумів виграна саме на спеціально підготовлених Nissan Silvia S15.

Автомобілі Nissan S-серії є популярними на змаганнях з дрифту, особливо кузови з S13 по S15. Автомобіль користується успіхом у спорті, 5 різних пілотів за кермом S15 вигравали 7 чемпіонатів D1GP (2001 рік - Нобутеру Танігучі, 2004 рік - Рюдзи Мікі, 2005 рік - Ясуюкі Кадзама, 2007 рік - Масато Кавабата, 2009-2011 роки - YOічі Імамура).

Silvia успішно виступали на всеяпонському чемпіонаті GT (нині Super GT). Обидва покоління S14 і S15 виграли чемпіонат в класі GT300 в 1997 і 2001 роках відповідно. В кінці 1980-х років, коли група B була заборонена, Silvia S110 і S12 також отримали деякий успіх в ралі, в основному в гонках на витривалість. S13 також успішно виступали в гонках в класі IMSA GTU протягом 1990-х років.

Існують кілька етапів тюнінгу S15, від базового, який покращує динаміку і керованість, до професійного, коли переробці піддаються всі елементи автомобіля. Так, на початку в кузов уварюють спортивний каркас безпеки. Двигун автомобіля форсується з використанням спортивних елементів і може розвивати потужність до 500 к.с. Потім повністю змінюються всі елементи підвіски, змінюється гальмівна система. В кінці система управління двигуном замінюється на її спортивний аналог, який підтримує будь-які зміни налаштувань. Підготовлені таким чином машини і сьогодні успішно беруть участь в різних змаганнях.

На першому Кубку з дрифту, який у 2019 увійшов до програми Ігор з автоспорту Міжнародної автомобільної федерації (англ. FIA Motorsport Games Drifting Cup), і який проводився з 1 по 2 листопада на трасі Валлелунга, переможцем став Дмитро Іллюк, який пілотував Nissan 200SX із бортовим номером 20.[2] Завдяки цій перемозі команда України посіла 4-ту сходинку загальнокомандного заліку.