O tempora, o mores!
O tempora, o mores! (лат., дослівно — О, часи, о, звичаї!, сутнісно — Що за часи, що за звичаї!?) — відомий вислів Цицерона (лат. Marcus Tullius Cicero) у четвертій книзі другої промови проти Верреса (глава 25) і першої промови проти Луція Сергія Катіліни (лат. Lucius Sergius Catilina).
Історія
У своїй вступній промові проти Катіліни, Цицерон висловлює жаль з приводу корупції і падіння моралі. Цицерон розчарований тим, що, незважаючи на всі докази вини Катіліни, який був у змові з метою вбити консулів, усунути сенаторів й проголосити консулом себе, а також вбити Цицерона, ультиматум сенату (лат. senatus consultum ultimum) щодо Катіліни не був виконаним. Цицерон переходить до опису різних ситуацій протягом всієї римської історії, коли консули карали змовників на смерть, маючи набагато менше доказів.
Розкриваючи деталі змови Катіліни на засіданні сенату в присутності останнього, Цицерон цією фразою виражає обурення як нахабством заколотника, що посмів буденно з'явитися в сенат, так і бездіяльністю влади стосовно державного злочинця, який задумував загибель Республіки.
 |
О, часи, о, звичаї! Сенат це розуміє, консул бачить; проте, однак, ця [людина ще] жива. Жива? Понад то, він навіть з'являється в сенаті, бере участь в загальнодержавній нараді; […] ми ж, державні мужі, вважаємо, що достатньо зробили для республіки, якщо [самі] уникнули його люті і зброї. |  |
Сьогодні сентенція цитується в подібних ситуаціях для констатації падіння моралі, осуду цілого покоління, підкреслення нечуваного характеру події, але, зазвичай, з відтінком іронії або жарту.
Див. також
Джерела
- Marcus Tullius Cicero In Catilinam I—IV (чотири Катиллінарії — проти заколоту Катилліни) (63 до н. е.)