RIM-161 Standard Missile 3

RIM-161 Standard Missile 3 (SM-3) — американська зенітна керована ракета класу «Стандарт» (англ. Standard Missile). Знаходиться на озброєнні ВМС США, встановлюється на крейсери та есмінці. Кінетична бойова частина має власний двигун. Наведення на ціль проводиться автоматично за допомогою матричної інфрачервоної головки самонаведення, що має високу роздільну здатність.

RIM-161 Standard Missile 3

Запуск SM-3 з борту крейсера-носія керованої зброї USS Lake Erie (CG-70)
Тип: Протиракетна оборона
Походження:  США
Історія служби
Використання у Військово-морські сили США
Морські Сили Самооборони Японії
Історія виробництва:
Виробник Raytheon, Aerojet
Вартість $9-24 мільйонів (2011)[1]
$11.2 мільйонів (2014)[2] (Block IB)
Характеристики
Маса 1.5 т
Швидкість Block IA/B ~3 км/сек
Block IIA ~4.5 км/сек[3]
Запас ходу Block IA/B ~700 км
Block IIA ~2500 км[3]
Довжина 6.55 м

RIM-161 Standard Missile 3 у Вікісховищі

Розроблена на базі RIM-67 Standard[4], ракета призначена для знищення повітряних цілей[5], в тому числі балістичних ракет та боєголовок на заатмосферних висотах.

Усього в чотирьох випробувальних пусках SM-3, проведених в 2001 — 2002 роках, ракета успішно перехопила муляж бойового блоку балістичної ракети в космосі на висотах 240–250 км[5]. 11 грудня 2003 з есмінця USS Lake Erie була збита ціль на висоті 137 км при загальній швидкості зближення 3,7 км/сек, вся операція від виявлення до перехоплення зайняла 4 хвилини[6]. Дані про ціль ракета може отримувати від бойової інформаційно-керуючої системи «Іджіс».

Вартість ракети коливається в діапазоні 9-24 млн доларів[7]. Всього виробником, станом на 2012 рік, випущено більше 135 ракет[8]. Розміщення ракет SM-3 морського та наземного базування в північній та південній Європі планується завершити до 2020 року.

Конструкція

Ракета має триступеневу тандемну компоновку. Стартовий твердопаливний двигун Mk.72 виробництва компанії Aerojet (довжина 1,7 м, маса 700 кг, у тому числі 457 кг — паливо, 4 сопла), маршовий двохрежимний твердопаливний двигун Mk.104 (довжина 2,9 м, діаметр 0,35 м, маса 500 кг, з них 377 кг — паливо), та на третьому ступіні також твердопаливний двигун Mk.136 компанії ATK (час роботи двигуна 30 сек.), яка виводить кінетичний перехоплювач за межі атмосфери.

Кінетичний перехоплювач має власні двигуни для коригування польоту та матричну охолоджувальну інфрачервону ДБН. Цілі можуть виявлятися на дальностях до 300 км, а корекція траєкторії може становити до 3-5 км[9].

Схема застосування

Ракета базується на бойових кораблях, оснащених системою AEGIS. Пошук та супровід цілей у верхніх шарах атмосфери і в космічному просторі забезпечує корабельний радар AN/SPY-1.

Виявивши ціль, радар AN/SPY-1 безперервно відстежує її, передаючи дані бойовій інформаційній системі AEGIS, яка дає команду на запуск ракети. Протиракета запускається за допомогою твердопаливного стартового прискорювача Aerojet Mk.72. Одразу ж після виходу з пускового блока ракета встановлює двосторонній канал цифрового зв'язку з кораблем-носієм та безперервно отримує від нього поправки по курсу. Поточне положення протиракети встановлюється з високою точністю за допомогою системи GPS.

Після завершення роботи прискорювача він відокремлюється, і починає діяти двохрежимний твердопаливний двигун другого ступеня Aerojet Mk.104. Двигун забезпечує підйом ракети через щільні шари атмосфери та вивід її на межу екзосфери. Протягом підйому ракета безперервно підтримує зв'язок з кораблем-носієм, який відстежує переміщення цілі і передає поправки до траєкторії польоту до ракети.

Після відокремлення другого ступеня, запускається двигун третього ступеня. Твердопаливний ATK Mk.136 працює короткими імпульсами, дозволяючи точно розрахувати та регулювати швидкість ракети. Двигун виводить протиракету на зустрічну траєкторію, та забезпечує набір достатньої швидкості для ураження цілі.

На кінцевій фазі польоту третій ступінь відокремлюється і екзоатмосферний малогабаритний перехоплювач (англ. Lightweight Exo-Atmospheric Projectile) починає самостійний пошук цілі за допомогою даних з корабля-носія та власної інфрачервоної головки самонаведення. Система космічного маневрування, розроблена «Aerojet», здійснює точне виведення перехоплювача на зустрічний курс. При зіткненні енергія удару перехоплювача становить 130 мегаджоулей, що еквівалентно детонації 31 кілограми тротилу та більш ніж достатньо для знищення будь-якої балістичної цілі.

Знищення супутника
Запуск ракети SM-3, яка знищила супутник

21 лютого 2008 ракета SM-3 була випущена з крейсера «Lake Erie» в Тихому океані та через три хвилини після старту[10] поцілила розташований на висоті 247 кілометрів розвідувальний супутник USA-193, що рухався зі швидкістю 7580 м/с[11] (27 300 км/г).

Модифікації
  • RIM-161A (SM-3 Block I)  — базова версія ракети, що використовувалась для відпрацювання концепції.
  • RIM-161B (SM-3 Block IA) з системою Aegis BMD 3.6.1. — серійна ракета з зменшеною вартістю, оснащена модифікованою за результатами випробувань апаратурою управління.
  • RIM-161C (SM-3 Block IB) з системою Aegis BMD 4.0.1 — модифікована версія ракети з двухдіапазонною інфрачервоною ДБН, підвищеними можливостями розподілу цілей, і модифікованим двигуном третього ступеня, що дозволяє ракеті більш ефективно вражати маневруючі цілі. Перше випробування відбулося в травні 2012 року. За припущеннями, подібні ракети можуть бути обрані для наземного розташування в Румунії.
  • RIM-161D (SM-3 Block II) — поліпшена версія протиракети, у розробці. Де-факто являє собою повністю нову ракету, з діаметром 530 міліметрів. Ракета, за припущеннями, повинна мати більший радіус дії і вищу швидкість.
  • SM-3 Block IIA — (абревіатура поки не присвоєна) версія протиракети з новим кінетичним перехоплювачем збільшених розмірів та новою сенсорною апаратурою з високими можливостями з відкидання помилкових цілей. Розроблена з метою забезпечення можливості флоту перехоплення міжконтинентальних балістичних ракет. Ймовірний час прийняття на озброєння — 2015 рік.

На озброєнні

Галерея
  • Запуск SM-3 з крейсеру USS Lake Erie, 2005
  • Запуск SM-3 з крейсеру USS Shiloh, 2006
  • Запуск SM-3 з есмінця USS Decatur, 2007
  • Запуск SM-3 з крейсеру USS Lake Erie, 2008

Примітки
  1. Ronald O'Rourke (19 квітня 2011). Navy Aegis Ballistic Missile Defense (BMD) Program: Background and Issues for Congress (PDF). Federation of American Scientists. Процитовано 29 травня 2011.(англ.)
  2. United States Department Of Defense Fiscal Year 2015 Budget Request Program Acquisition Cost By Weapon System (pdf). Office Of The Under Secretary Of Defense (Comptroller)/ Chief Financial Officer. March 2014. с. 47.(англ.)
  3. Why Russia Keeps Moving the Football on European Missile Defense. Breaking Defense. 17 жовтня 2013. Процитовано 19 жовтня 2013.
  4. Потомки Тартара рвутся к небу Архівовано 12 січня 2013 у Wayback Machine. Журнал «Компьютерра»(рос.)
  5. Ракета-перехватчик SM-3 (Standard Missile-3):: Досье:: Черноморский флот — 2017 Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.(рос.)
  6. Aegis Ship-Based BMD Архівовано 5 травня 2012 у Wayback Machine. MissileThreat (англ.)
  7. Navy Aegis Ballistic Missile Defense (BMD). Program: Background and Issues for Congress(англ.)
  8. Raytheon receives $230 million contract for SM-3 (англ.). Офіційний вебсайт Raytheon. 4 вересня 2012. Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 29 вересня 2012.
  9. SPY-1E Sea-based Midcourse Defense (SMD)(англ.)
  10. Ракета-перехоплювач SM-3 (Standard Missile-3) Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.(рос.)
  11. Lenta.ru: ВМС США удалось с первой попытки уничтожить спутник USA-193(рос.)
  12. Alaska's Ground Based Interceptors to Pivot US Defenses Against North Korea(англ.)
  13. US drops key European missile defense component(англ.)

Література
  • Чертанов В. Морський компонент глобальної системи протиракетної оборони США // Закордонний військовий огляд. — М. : «Червона зірка», 2009. — Вып. 752. — № 11. — С. 61-72. — ISSN 0134-921X.
  • Гамзатов Ш. Стан і перспективи розробки в США наземного варіанту протиракети «Стандарт-3» // Закордонний військовий огляд. — М., 2010. — Вып. 762. — № 9. — С. 39-41. — ISSN 0134-921X.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.