Балістична ракета

Балісти́чна раке́та — різновид ракетної зброї. Велику частину польоту здійснює некеровано по балістичній траєкторії на яку впливає лише аерогідродинамічний опір.

Траєкторії трьох об'єктів (кут запуску — 70°. Чорний об'єкт не відчуває жодного опору і рухається по параболі, на блакитний об'єкт діє сила, величина якої визначається згідно із законом Стокса, на зелений об'єкт діє сила, що визначається законом в'язкості Ньютона

Потрібна швидкість і напрямок польоту надаються балістичній ракеті на активній ділянці польоту системою управління польотом ракети. Велика дальність (понад 500 км) зобумовлює вихід за межі атмосфери в середній ділянці траєкторії. Після відключення двигуна залишок шляху бойова частина, що є корисним навантаженням ракети, рухається балістичною траєкторією. Балістичні ракети можуть бути багатоступеневими, у цьому випадку, після досягнення заданої швидкості відпрацьовані ступені відкидаються. Така схема дозволяє зменшити поточну вагу ракети, тим самим дозволяючи збільшити її швидкість.

Балістична ракета підводних човнів UGM-73 «Посейдон»

Балістичні ракети можуть запускатися з різноманітних пускових установок: стаціонарних — шахтних або відкритих, мобільних — на базі колісного або гусеничного шасі, літаків, кораблів і підводних човнів.

За галуззю застосування балістичні ракети поділяються на стратегічні і тактичні. Приблизний поділ ракет за дальністю польоту:

• Балістична ракета малої дальності (500 — 1000 км).
• Балістична ракета середньої дальності (1000 — 5500 км).
• Міжконтинентальна балістична ракета (понад 5500 км).

Міжконтинентальні ракети і ракети середньої дальності часто використовують як стратегічні та оснащують ядерними боєголовками. Їх перевагою перед літаками є малий час підльоту (менш ніж півгодини за міжконтинентальної дальності) і велика швидкість головної частини, що сильно ускладнює їх перехоплення навіть сучасною системою ПРО.

Перші теоретичні роботи, пов'язані з описуваним класом ракет, відносяться до досліджень українського вченого К. Е. Ціолковського, що з 1896 року систематично займався теорією руху реактивних апаратів. 10 травня 1897 в рукописі «Ракета» К. Е. Ціолковський вивів формулу[1] (формула Ціолковського), яка встановила залежність між:

• швидкістю ракети в будь-який момент, що розвивається під впливом тяги ракетного двигуна
• питомим імпульсом ракетного двигуна
• масою ракети в початковий і кінцевий моменти часу.

Робота команди Вернера фон Брауна дозволила німцям розробити і освоїти повний цикл технологій, необхідних для виробництва балістичної ракети Фау-2 (V2), що стала не тільки першою у світі бойовою балістичною ракетою серійного виготовлення[2], а й першою отримала бойове застосування (8 вересня 1944 року). Надалі, Фау-2 стала відправною точкою та основою для розвитку технологій ракет-носіїв народногосподарського призначення і бойових балістичних ракет, як в СРСР, так і в США, які незабаром стали лідерами в цій галузі.