Renault (бронеавтомобіль)

Панцирник Renault був збудований компанією Renault для війська Франції згідно вимог до панцирних автомашин військового міністерства, сформульованих наприкінці 1915 року. Паралельно свої панцирники розробила компанія Peugeot.

Панцирник Renault ранньої модифікації. 1915

Панцирник Renault
Renault Type AG-1
Історія використання
Оператори	Франція, Російська імперія,  Марокко, Російська РФСР  УНР
Війни	Перша світова війна
Історія виробництва
Виробник	Франція, Renault
Виготовлення	1914–1915
Виготовлена кількість	120
Характеристики
Броня	5,5 мм панцирні плити (8 мм)
Другорядне озброєння	1×8 мм кулемет Hotchkiss M1914 (7,62 мм кулемет Максим) боєкомплект: 3000
Двигун	карбюраторний, рядний, 4 циліндровий мотор Renault 1,2 L l2 8 Cv водяного охолодження 20 к.с.
Трансмісія	3-ступенева КП, привід на задні колеса
Підвіска	залежна 4×2
Дорожній просвіт	база: 2620 мм
Паливо	бензин
Швидкість	шосе: 50 км/год. бездоріжжя: 30 км/год.

Панцирник збирали на шасі автомашини Renault Type AG-1, на якій будували відомі таксі, що відіграли значну роль у битві на Марні (Марнське таксі). На задній осі автомашин встановили здвоєні колеса, 4-6 мм панцирні листи відкритого корпусу, 8 мм кулемет Hotchkiss мод.1914. Після випробувань було замовлено 120 панцирників AM Renault 20CV model E 1 і 150 панцирників Peugeot Modell AM 18CV. Для термінового виготовлення перших 20 панцирників у листопаді 1915 використали декілька санітарних автомашин, які мали б відправити на фронт. У автомашинах Renault радіатор розміщували позаду мотору і через суцільні панцирні листи вздовж моторного відсіку вода у них швидко закипала. Тому у новій модифікації панцирника позаду капоту навколо радіатора встановили жалюзі та збільшили панцирний захист до 8 мм. Виготовлення панцирників завершили до весни 1915, коли війна перейшла у позиційну стадію. Нагальна потреба у панцирниках відпала через неможливість подолання ними ліній загороджень. Їх переважно використовували для патрулювання за лінією фронту.

40 панцирників першої модифікації у квітні 1915 було продано до Росії, військо якої відступало під натиском німецько-австрійських військ. Згодом частину панцирників використали при будівництві 12 панцирників на Іжорському заводі за проектом штабс-капітана В. Мгеброва (панцирник Мгебров-Рено). Вони отримали закритий корпус з поворотною кулеметною баштою. Після революції панцирники використовувались арміями РСЧА, Добровольчою, УНР (1-2 панцирника)

Після завершення війни панцирники французької армії капітально відремонтували і переправили до Марокко, де вони використовувались військом до середии 1920-х років.