Viverricula indica

Viverricula indica (Цівета мала[1]) — ссавець родини віверових (Viverridae). Діапазон поширення — Південно-Східна Азія: М'янма, Таїланд, Лаос, В'єтнам, Камбоджа, Індія, Бангладеш, Пакистан, Непал, південний Китай, Малайський півострів, а також Шрі-Ланка, північна Суматра, Ява, Балі. Вид був зареєстрований в напів-вічнозелених і листяних лісах, змішаних листяних лісах, бамбукових лісах, чагарникових областях, луках в річковому середовищі проживання та поблизу сіл[2].

Viverricula indica
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Котовиді (Feliformia)
Родина: Віверові (Viverridae)
Рід: Viverricula
Hodgson, 1838
Вид:
V. indica
Біноміальна назва
Viverricula indica
Geoffroy Saint-Hilaire, 1803
Мапа поширення виду Viverricula indica

Морфологія

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 530–640 мм, довжина хвоста: 300–430 мм, вага: 2–4 кг.

Опис. Загальний колір тіла сірий, світло-сірий або буро-жовтий, з численними темними плямами, які утворюють поздовжні ряди уздовж спини та боків. Хвіст з 6–9 чорними та білими кільцями й довгим блідим кінцем[3]. Лапи, як правило, темно-коричневого або чорного кольору, а груди світліше коричневого або сірого кольору, з невеликим, або відсутнім маркуванням. Самці, як правило, більші, ніж самиці. V. indica відрізняються від близькоспоріднених Viverricula значно меншими розмірами, відсутністю спинного гребеня шерсті, меншим розривом між вухами, коротшою мордочкою.

Поведінка, життєвий цикл

Веде в першу чергу нічний і наземний спосіб життя, але іноді проявляє активність протягом дня. Поживою для нього є птахи, дрібні ссавці, жаби, рептилії, комахи та фрукти[3].

Мають кілька природних хижаків, найсуттєвіші з них люди й домашні собаки. Вони швидко й добре лазять по деревах. Ховаються в норах протягом більшої частини дня. Якщо їх загнати в кут, вони будуть кусатися й дряпатися кігтями в порядку самооборони.

Тварини солітарні й асоціальні, за винятком шлюбного сезону, але рідко зустрічаються й парами. Парування зазвичай відбувається один раз на рік.

Даних про тривалість життя диких тварин немає. У неволі кілька джерел повідомляють про максимальну тривалість життя 20 років або більше.

Генетика

Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=38.[4]

Загрози та охорона

Деградація середовища проживання являє собою загрозу, ступінь якої залишається неясною. Вид зареєстрований в багатьох природоохоронних територіях.[2]

Джерела

Примітки
  1. Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 7 червня 2011.
  2. Вебсайт МСОП
  3. Charles M. Françis A field guide to the mammals of South-East Asia — New Holland Publishers, 2008, p. 289
  4. Stephen J. O'Brien, Joan C. Menninger, William G. Nash Atlas of mammalian chromosomes — John Wiley and Sons, 2006, P. 502

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.