Єва Рутткаї
Єва Рутткаї (угор. Ruttkai Éva; 31 грудня 1927, Будапешт — 27 вересня 1986, Будапешт) — угорська актриса театру і кіно, також телеведуча. Дружина угорського кіноактора Міклоша Ґабора, пізніше — зірки угорського кіно Золтана Латиновича.
| Єва Рутткаї | |
|---|---|
| угор. Ruttkai Éva | |
 | |
| Ім'я при народженні | Ева Рушш |
| Дата народження | 31 грудня 1927 |
| Місце народження | Будапешт |
| Дата смерті | 27 вересня 1986 (58 років) |
| Місце смерті | Будапешт |
| Поховання | |
| Громадянство | Угорщина |
| Професія | актриса |
| Кар'єра | 1945—1986 |
| Напрям |
кінематограф театр |
| Нагороди | |
| IMDb | ID ID 0752182 |
 Єва Рутткаї у Вікісховищі | |
Біографія
Єва Рутткаї (при народженні — Єва Рушш) народилася 31 грудня 1927 в Будапешті. Єва була шостою дитиною в сім'ї, але лише вона і її брати Іван і Отто досягли повноліття. Сім'я ледве зводила кінці з кінцями, брати працювали акторами — дітьми в театрі. Єва приєдналася до них, коли їй було всього два роки. Разом з братом Іваном вона працювала в будапештському Театрі комедії, потім в дитячому театрі Артура Лакнера. Там вона зустрілася з такими відомими угорськими акторами, як Лілі Дарваш або Артур Шомлаі.
На неї звернув увагу директор Театру комедії Даніель Йоб, і контракт з цим театром вона уклала в 16-річному віці. У Театрі комедії вона пропрацювала до самої смерті в 1986, за винятком короткого періоду з 1948 по 1951, коли вона грала в Національному театрі.
У 1948–1986 знялася більш ніж в 50 художніх фільмах, а також майже в трьох десятках телевізійних фільмів і телеспектаклях.
Через півроку після свого останнього виходу на сцену, Єва Рутткаї померла 27 вересня 1986. Похована на цвинтарі Фаркашреті в Будапешті.
Творчість
Ролі в театрі
Дебют Рутткаї як професіональної театральної актриси відбувся в 1945 в Театрі комедії («Вігсінхаз») в ролі Емілі («Наше містечко»). Популярність актрисі принесли насамперед ліричні ролі, серед яких слід відзначити такі, як Луїза («Підступність і кохання» Шіллера), Роксана («Сірано де Бержерак» Ростана), Наташа («Щастя», інсценування роману Павленко).
Характерна зовнішність, витонченість, глибина внутрішнього перевтілення дали Рутткаї можливість створити образи як Наташі Ростової («Війна і мир» Толстого) і Джульєтти («Ромео і Джульєтта» Шекспіра), так і Меггі («Кішка на розпеченому даху» Теннессі Вільямса) або Зіліі («Німий лицар» Хельтаі).
Ролі в кіно
Славу і популярність не тільки в Угорщині, але й за її межами, принесло Рутткаї виконання характерних і комедійних ролей в кіно. Найбільш яскраві з них — Юліка у фільмі «Кружка пива» (1955), Віка («Опівночі», 1957), Каті в комедії «Історія моєї дурості» (1965), вчителька Марта в детективі «Фальшива Ізабелла» (1968), Ленка в фільмі «Синдбад» (1971).
Особисте життя
У 1950 Рутткаї вийшла заміж за актора Національного театру Міклоша Ґабора, в шлюбі з яким в 1952 народилася їхня дочка Юлія.
У 1960 на репетиції п'єси Павла Когоута «Така любов» в Мішкольці Рутткаї зустрілася з видатним угорським актором Золтаном Латиновичем, в якого закохалася і з яким стала жити разом до самої його смерті в 1976.
Вибрана фільмографія
- 1963 — «Фото Габера» — Ані Барабаш
- 1965 — «Історія моєї дурості» — Каті
- 1967 — «Угорський набоб» — Флора Есекі
- 1967 — «Доля Золтана Карпаті» — Флора Сент-Ірма
- 1968 — «Зірки Еґера» — королева Ізабелла Ягеллонка
- 1968 — «Лицарі „Золотої рукавички“»
- 1968 — «Фальшива Ізабелла» — вчителька березня Вег
- 1974 — «Синдбад» — Ленка
Звання та нагороди
- Заслужена артистка УНР — 1966;
- Народна артистка УНР — 1971;
- Лауреат Національної премії імені Лайоша Кошута 2-го ступеня — 1960;
- Лауреат Премія імені Марі Ясаі — двічі, в 1955 і 1959;
- Лауреат премії Національної ради профспілок Угорщини — 1984.
Джерела
- Большая советская энциклопедия. Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Т. 22. Ремень — Сафи. 1975. 628 стр., илл.; 37 л. илл. и карт. Статья «Ева Руткаи».
- Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Иштван Немешкюрти. История венгерского кино (1896—1966). М.- Искусство. 1969.
- Гершкович А., Театральный Будапешт, М., 1961.