Єлена Анжуйська

Походження Єлени достеменно невідоме. Згідно біографії, написаної її сучасником, сербським архієпископом Данилом II, королева походила із французької династії, а її родина була королівської чи імператорської крові. Ще один сучасник, візантієць Георгій Акрополіт, писав про угорське походження королеви сербів.[3] У XX столітті професор Мічиганського університету Джон Файн доводив, що Єлена Анжуйська була католичкою із Франції, вірогідно з династії Валуа.[4] Сербський дослідник Александр Трбович вважає, що вона народилася у Палермо.[5] Збірка європейських генеалогічних таблиць «Europäische Stammtafeln» повідомляє про її в родство із королями Сицилії з династії Анжу. Британець Гордон МакДеніел, відмічає, що в своїх листах королі Карл I та Карл II згадували Єлену разом із її сестрою Марією, яку наразі ототожнюють із Марією де Кайє, дружиною генерал-вікарія Албанії Ансо де Кайє. За цією версією, Єлена є донькою Іоанна Ангела, господаря Срема, та Матильди де Віанден.[1]

Наразі французька теорія походження Єлени все частіше розглядається як недосконала.[6]

У 1250 році Єлена стала дружиною короля Сербії Стефана Уроша I.[7] За переказами, аби догодити молодій дружині, король наказав висадити в долині річки Ібар кущі бузку, щоб дівчина з іншого краю почувала себе як удома.[8][9]

Стефан Урош із сином Драгутином

У подружжя народилося п'ятеро дітей, з яких відомі четвероː

• Драгутин (1251—1316) — король Сербії у 1276—1282 роках, був одруженим із угорською принцесою Катериною Арпад, мав кілька дітей, з яких відомі четверо;
• Милутин (1253—1321) — король Сербії у 1282—1321 роках, був одруженим чотири рази, мав четверо дітей;
• Бранка (близько 1253—1316) — дружина жупана Дьордя.[7]
• Стефан (близько 1258— до 1264) — помер у ранньому віці;
• донька (близько 1260—?).

Королевою мала великий вплив на державні справи. Вмовляла чоловіка укласти союз з Римом.[10] Підтримувала міста Дубровник та Бар.

Невідомо, чи перейшла католичка Єлена у православну віру після заміжжя, але вона й надалі захищала католиків на сербських землях, особливо на узбережжі. Серед народу королева була дуже популярною. Змальовували її як красиву, шляхетну та освічену жінку. Будучи однією з найосвіченіших людей свого часу, вона знала кілька іноземних мов,[5] організувала при дворі перепис книг, мала значну бібліотеку.

Економічний розківт, який країна переживала за часів Стефана Уроша, створив умови для розвитку мистецтва. Так, серед іншого, при дворі королеви Єлени був створений церковний хор під керівництвом відомого диригента Рауля з Зін.[5] Двір Єлени був у Брняку, перша згадка про це датується 1267—1268 роками.[11] Там вона заснувала першу в історії Сербії та Балкан загалом школу для дівчат, де навчали ручної роботи та добрих звичаїв. Після закінчення дівчатами навчання королева знаходила їм чоловіків та давала за кожною великий посаг.[2] У місті Бар нею була створена лікарня.[12] Також вона турбувалася про бідних, роздаючи милостиню на регулярній основі.[13]

Восени 1276 року її син Драгутин скинув Стефана Уроша I з трону та заточив того до Сопочанського монастиря, де батько і помер за півроку.

Після відсторонення від влади Стефана Уроша I Сербія була поділена на три частини, між синами та дружиною. Драгутин, який став королем, виділив матері території Зети, Травунії, та землі від Дубровника до Скадара. Згодом Милутин, ставши королем, відібрав у неї регіони Примор'я і натомість дав землі в материковій частині країни,[14] Плав та прилеглі до річки Ібар. Ці території отримали назву «земля королеви-матері».[15] Вона мала власні центральні і місцеві органи влади, своїх казначеїв, суддів та військо, карбувала власну монету.[12] Отримувала доходи від митних зборів. Налагодила поставки зерна до прибережних міст із Південної Італіїї.[16]

Олена в чернечому одязі разом із сином Милутином на фресці монастиря Грачаніца

В питаннях релігії, Єлена була прихильницею церковної унії, до якої схиляла не тільки чоловіка та синів, а й свого свата болгарського царя Георгія. Листувалася із Римськими папами. Підтримувала тісні зв'язки із католицьким патриціатом міст Далмації. Разом із сином Милутином дарувала католицькому місту Котор прилеглу жупу Грбаль. Правителем її канцелярії та посланцем до папського двору був католицький архідиякон Петро Жаретіч з Бара. В той же час королева протегувала православній церкві та перебувала в добрих відносинах із предстоятелями Сербської Церкви архієпископом Іоанникієм I і особливо з Данилом II (під час перебування останнього ченцем і єпископом). Після смерті у 1279 році архієпископа Іоанникія Єлена брала участь у перенесенні його мощей до Сопочанського монастиря. Згідно із житієм, також листувалася з відлюдниками на Афоні, на Синаї, в Єрусалимі та в Раїфі.[14]

У 1277 році заснувала монастир Градац неподалік Рашки як «задушбіну».[17] За свідченнями архієпископа Данила, королева особисто контролювала хід будівництва. Запрошені нею західні майстри спорудили монастирський собор у перехідному стилі від романського до готичного, тому з ім'ям Єлени пов'язують поширення впливу французької готики у сербському церковному зодчестві (перш за все в архітектурному декорі).[14]

Зведені й оновлені нею монастирі були виведені з-під влади єпархіальних архієреїв, вона призначала в них ігуменів, а після її смерті це робили її нащадки. [14] Загалом Єленою було створено чи відновлено близько 30 православних та католицьких церков. Допомагала вона і храмам за межами країни, надсилаючи коштовні подарунки до Єрусалима, Сіная та Афона.[5]

Близько 1280 року прийняла постриг під іменем Єлизавета та стала черницею у монастирі Святого Миколая поблизу Шкодера, де провела решту життя у великій схимі. Серйозно хворіючи, королева однак дожила до глибокої старості.[15] Близько 1291 року брала участь в реорганізації епископій у складі Барської католицької дієцезії. у 1303 році передала свої володіння під опіку Папського престолу.[14]

Останні дні життя провела в своєму палаці у Брняку. Відчуваючи наближення кінця життя, вона закликала до двору найбільш відомих ченців та вельмож країни. Померла спокійно та у повній свідомості 8 лютого 1314 року.[18] Прах королеви було перенесено до монастиря Градац,[12] і похований в одному з двох відділень саркофагу її чоловіка.[5]

Монастир Градац

На похованні були присутніми її син Милутин, посланці Драгутина, архієпископ Сербський Сава III з Печ, єпископ Баньский Данило, єпископ Рашський Павло, клір сербської церкви, цілий собор підданих, і незліченна безліч жебраків і убогих, яким допомагала королева за життя.[18]

В народі вона зберегла за собою добру пам'ять та повагу обох релігій.

За легендою, за три роки після її смерті Єлена прийшла до одного ченця уві сні і попросила «дістати тіло з землі». Ігумен монастиря письмово сповістив про це явище єпископа Рашського Павла, який прибув в монастир і після соборного всенощного співу і моління відкрив гробницю. Тіло королеви виявилося нетлінним.[14] 30 жовтня 1317 року вона була канонізована Сербською православною церквою. Під час турецького володарювання в Сербії її мощі були перенесені аби вберегти їх і досі не знайдені.[2][5]