Єременко Іван Гаврилович

Іван Гаврилович Єременко народився 18 квітня 1916 року у селищі Миропілля Сумської області в сім'ї селянина. Коли йому ще не виповнилось 16 років, помер батько, а згодом втратив зір старший брат.

На утриманні матері залишилося 5 дітей. В 1932 році він закінчує семирічку і розпочинає навчання на шестимісячних учительських курсах (м. Білопілля на Сумщині). Згодом І. Г. Єременко працює вчителем початкових класів, а через декілька років на посаді інспектора РВНО. У 1934 році він вступає до Полтавського педагогічного інституту, який успішно закінчує у 1938 році і за розподілом призначається на посаду викладача Немирівського педагогічного училища.

У 1941 році, коли розпочалася німецько-радянська війна, І. Г. Єременко добровільно вступає до лав захисників Вітчизни. Він брав участь в обороні Ленінграда, за що був нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». В подальшому І. Г. Єременко — активний учасни фронтових подій, який виконував обов'язки начальна радіостанції. І. Г. Єременко також був і військовим кореспондентом дивізійної газети «Родина зовет», на сторінках якої часто публікували його репортажі про фронтові події. За участь у німецько-радянській війні з фашистською Німеччиною (1941—1945 рр.) І. Г. Єременко був нагороджений багатьма урядовими нагородами, зокрема, орденами «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни» 2-го ступеня , медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та інші.

Після демобілізації І. Г. Єременко продовжує роботу літературним редактором у газеті «Радянська освіта», а згодом повертається до педагогічної діяльності в педагогічному училищі (спочатку в Новомиргородському, а пізніше в Коростишевському).

Педагогічну діяльність Іван Гаврилович поєднує з підвищенням свого наукового рівня. Після успішного складання кандидатського мінімуму, з 1949 року він розпочинає навчання в аспірантурі НДІ дефектології Міністерства освіти України. У 1952 році він успішно захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему: «Роль особистого прикладу вчителя у вихованні».

Згодом (1952—1959 рр.) його наукова робота поєднується з викладацькою діяльністю. В цей час він працює завідувачем кафедри педагогіки і психології Київського інституту фізичної культури. Тому, не випадково, об'єктом його наукових досліджень постають питання фізичного виховання учнівської молоді. В цей час виходять з друку такі його праці як: «Розвиток фізичного виховання в Україні», «Підготовка викладачів фізичного виховання».

У 1959 році І. Г. Єременко запрошують на посаду завідувача відділу дефектології в Науково-дослідний інститут педагогіки Міністерства освіти України.

З цього часу вся його багатогранна і плідна діяльність пов'язана з розробкою проблем виховання і навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку.

У 1965 році починає виходити Республіканський науково-методичний збірник «Питання дефектології» за редакцією М. Д. Ярмаченка, а з 1976 року — І. Г. Єременка.

І. Г. Єременко у 1967 році успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Організація навчальної діяльності учнів допоміжної школи на основі підвищення їх пізнавальної активності».

У 1969 році у видавництві «Просвещение» виходить науково-методичний журнал академії педагогічних наук СРСР «Дефектології», до редакційної колегії якої входив І. Г. Єременко разом з Г. М. Дульневим, Х. С. Замським, Т. О. Власовою.

Іван Гаврилович Єременко упродовж свого життя мріяв про створення Інституту дефектології України як самостійної науково-дослідної установи. Ця мрія здійснилася у 1993 році, коли за наказом Міністерства освіти у системі АПН України було створено Інститут дефектології, який очолив В. І. Бондар. Цікаво, що І. Г. Єременко деякий час працював головним науковим співробітником цього інституту, ініціював і підтримував надалі створення самостійних лабораторій дефектологічного профілю у складі українського науково-дослідного інституту педагогіки.

За великі заслуги та плідну діяльність у галузі спеціальної освіти дітей з розумовою відсталістю, за високі професійні і ділові якості І. Г. Єременко був нагороджений державними відзнаками «Відмінник освіти СРСР», «Відмінник освіти України», почесними грамотами Міністерства освіти і Президії АПН України. Постановою Кабінету Міністрів України І. Г. Єременку було присуджено довічну державну стипендію.

23 липня 2002 року на 87 році життя Іван Гаврилович помер. [1]