Єрмошина Лідія Михайлівна

Лідія Михайлівна Єрмошина, уроджена Горковенко[1] (біл. Лідзія Міхайлаўна Ярмошына (Гаркавенка)[2]; нар. 29 січня 1953, Слуцьк, Мінська область, Білоруська РСР, СРСР) — білоруська державна діячка, членкиня (1992—1996) і голова (1996—2021)[3] Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів Республіки Білорусь. Заслужений юрист Республіки Білорусь (2003).

Єрмошина Лідія Михайлівна
біл. Лідзія Міхайлаўна Ярмошына
Народилася 29 січня 1953(1953-01-29) (69 років)
Слуцьк, Бобруйська область, Білоруська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Білорусь
Діяльність правничка, політична діячка, державна діячка
Alma mater Балтійський федеральний університет імені Іммануїла Канта (1975)
Заклад Центральна комісія Республіки Білорусь із виборів та проведення республіканських референдумів
Нагороди

Біографія

Народилася в сім'ї військовослужбовця[3]. У 1975 році закінчила юридичний факультет Калінінградського державного університету (нині Балтійський федеральний університет імені Іммануїла Канта).

Працювала юрисконсультом (1975—1987) торговельних і промислових підприємств Калінінграда і Бобруйська, помічником прокурора Жовтневого району Калінінграда (1987—1988), головою юридичної служби Бобруйського міськвиконкому (1988—1996)[3].

6 грудня 1996 року призначена на посаду голови Центральної комісії з виборів і проведення республіканських референдумів Республіки Білорусь замість попередника Віктора Гончара, який зник безвісти в 1999 році.

Розлучена, мала сина Олексія, який працював юристом[3][4]. У червні 2017 року недержавні ЗМІ Білорусі повідомили про смерть 40-річного Олексія Єрмошина.

Нагороди

Критика
  • Мати колишнього політв'язня Микити Лиховида Олена Лиховид вважає, що Лідія Єрмошина, назвавши жінок, які активно беруть участь у громадському житті, «поганими матерями» і «поганими дружинами», образила всіх матерів Білорусі і саме слово «мати»[7]. За висловлювання «Цим жінкам робити нічого! Сиділи б удома, борщ варили, а не площами шастали!» Єрмошина була нагороджена російської антипремією «Сексист року» (2010) в номінації «Жінки проти жінок»[8][9].
  • У відповідь на критику Л. Єрмошиною кандидата в президенти на виборах 2010 року Миколая Статкевича, екс-політв'язень і політолог Сергій Марцель заявив: «Єрмошина непокоїться, бо Статкевич показав режиму, що він послідовний і, головне, ефективний політик»[10].
  • Один із керівників кампанії «За справедливі вибори» Віктор Корнєєнко пов'язує побоювання Єрмошиної з тим, що, мабуть, вона «підсвідомо розуміє, що вибори, які проводяться за її сценарієм, рано чи пізно обов'язково призведуть до жорстких протестів».
  • У 2006, 2010, 2020 роках Лідії Єрмошиній заборонили в'їзд на територію Євросоюзу за «причетність до фальсифікацій»[1][11]. Вона також потрапила під санкції США (2006)[12], Канади[13], Великої Британії[14][15] та Швейцарії[16][17] (2020).

Примітки
  1. Лидия Ермошина: история взлёта юристки из Бобруйска. Свободный Регион. 22 березня 2014. Процитовано 19 вересня 2016.
  2. Гуштын А., Марціновіч Я. (26 грудня 2014). Гісторыя ўзлёту бабруйскай юрысткі Лідзіі Ярмошынай (біл.). Наша Ніва. Процитовано 19 вересня 2016.
  3. Кто есть Кто в республике Беларусь: Ермошина Лидия Михайловна. Белорусская деловая газета. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 26 листопада 2011.
  4. Умер единственный сын Лидии Ермошиной. Sputnik Беларусь. 11 червня 2017. Процитовано 12 червня 2017.
  5. Руководители госорганов Беларуси награждены орденами Почёта и Отечества III степени. Президент Республики Беларусь. 12 січня 2014. Процитовано 29 вересня 2015.
  6. С.Лебедев вручил Грамоту Исполнительного комитета СНГ Председателю ЦИК Беларуси Л.Ермошиной
  7. Калинкина, Светлана (16 грудня 2011). Елена Лиховид: Ермошина оскорбила прекрасное слово «мать». Білоруський партизан. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 19 вересня 2016.
  8. Ермошина победила в борьбе за интернет-премию «Сексист года-2010». Європейське радіо для Білорусі. 14 січня 2011. Процитовано 4 травня 2018.
  9. Ермошина победила в конкурсе «Сексист года-2010». Telegraf.by. 14 січня 2011. Процитовано 4 травня 2018.
  10. Геваркин, Эдуард (15 серпня 2016). Ермошиной надо бояться не оппозицию, а правительство, которое довело людей до ручки. UDF.BY. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 19 вересня 2016.
  11. Хто і якія санкцыі ўвёў супраць уладаў Беларусі. Разьбіраемся (біл.). Радіо Свобода. 19 лютого 2021. Процитовано 15 вересня 2021.
  12. Issuance of new Belarus Executive Order; Belarus Designations; Liberia Designation Removal (англ.). Міністерство фінансів США. 19 червня 2006. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 14 вересня 2021.
  13. Consolidated Canadian Autonomous Sanctions List (англ.). Міністерство закордонних справ Канади. 19 жовтня 2015. Процитовано 29 червня 2021.
  14. Consolidated List of Financial Sanctions Targets in the UK (англ.). Office of Financial Sanctions Implementation HM Treasury. 25 червня 2021.
  15. Staff, Reuters (29 вересня 2020). UK sanctions Belarus leader Lukashenko (англ.). Reuters. Архів оригіналу за 24 липня 2021. Процитовано 24 липня 2021.
  16. Switzerland joins EU in sanctions against top Belarus officials (англ.). Swissinfo. 13 жовтня 2020. Процитовано 13 вересня 2021.
  17. SECO: Ordinance on measures against Belarus (англ.). Staatssekretariat für Wirtschaft. 13 жовтня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.