Слуцьк

Вперше згадується у 1116 році, пізніше став осередком самостійного князівства.

У першій половині XIV століття Слуцьк входить до складу Великого князівства Литовського. Згадується в літописному «Списку руських міст далеких і ближніх». З 1395 року центр удільного князівства, що належало Володимиру Ольгердовичу і його нащадкам князям Олельковичам[3]. Представники роду Олельковичів з моменту отримання міста розглядали його як місце тимчасового притулку, так як вели боротьбу за великокняжий престол та Київське князівство. Згодом Олельковичі зайнялися розвитком Случчини, що дозволило місту стати одним з найбільших економічних і культурних центрів Литовсько-Руської держави.

У 1441 році місто отримує Магдебурзьке право. На місці дитинця літописного Случеська будується Верхній замок, дерев'яні стіни і башти якого були захищені ровом і земляним валом. 1419 року в Старому місті було побудовано фарний костел. Нове місто забудовується пізніше.

1508 року місто було обложене повстанцями, яких очолював князь Михайло Глинський, однак взяти Слуцьк їм не вдалось[4].

Останній по чоловічій лінії представник Олельковичів Юрій Юрійович Слуцький власноруч переписав у 1582 році Євангеліє, відоме як Слуцьке Євангеліє. Приблизно в цей же час створили Слуцький літопис, пам'ятку білорусько-литовського літописання XVI століття, єдиний список третьої, скороченою редакції Білорусько-литовського літопису 1446 року.

У 1582 року місто і князівство були розділені між трьома братами Слуцькими на Старе місто, Нове місто і Острів, а знову поєднала землі Слутчини остання представниця цього роду — княжна Софія Юріївна, ревна охоронниця православ'я, пізніше зарахована до лику білоруських святих.

Софія надавала матеріальну і моральну підтримку духовенству і жителям Слуцького Преображенського православного Братства, вона жертвувала церкви коштовності і здійснювала разом з іншими парафіянами паломництва в найвіддаленіші парафії.

У 1793 році місто ввійшло до складу Мінської губернії Російської імперії. У 1812 році місто було зайняте військами Наполеона.

Згідно Перепису 1897 року в Слуцьку проживало 14 349 чоловік. З них зараховували себе до: євреїв — 10 238 чол., білорусів — 2 417 чол., росіян — 1 104 чол., німців — 31 чол., українців — 12 чол., литовців — 5 чол., латишів 4 чол[5].

Вже у XIX столітті архітектурно-планувальна структура міста докорінно змінюється. Пов'язано це з багатьма причинами. По-перше, забудова центральної частини, створена при Радзивілах (палац і супутні йому будівлі, мануфактурні корпуса тощо) занепала і була в основному розібрана. По-друге, територіальне зростання міста зумовило його вихід за межі кільцевої системи колишніх укріплень: рови були засипані, вали і бастіони в більшості випадків зірвані. По-третє, траса нового автошляху від Москви до Варшави була прокладена через центральний район міста. Все це, природно, в корені змінило сформоване у XVII—XVIII століттях планування Слуцька.

Нова квартальна забудова була підпорядкована дорозі і носило строго регулярний характер. Збереглися лише окремі капітальні споруди.

З 1909 по 1915 роки у Слуцьку працювало підприємство з перевезення пасажирів на автобусах. Слуцький автобус став однією з перших успішних автобусних систем на території сучасної Білорусі. У 1915 році до Слуцьку прокладена залізниця з Осипович.

Після радянсько-польської війни Слуцьк залишився в Білоруській РСР.

До 1941 року в Слуцьку більшість населення становили євреї, які майже поголовно були знищені в 2 слуцьких гетто (близько 20 000 осіб). Під час Другої світової війни був переважно зруйнований, тому сьогодні в міській архітектурі переважає радянська забудова.

• Володимир Мстиславович
• Володимир Ольгердович
• Олелько Володимирович
• Семен Олелькович 

• Сакович Ірина Валер'янівна — український мистецтвознавець.
• Павел Бокша — єзуїт, ректор Віленської академії 1599—1602 років.[6]
• Дашук Леонід Андрійович (*1932) — білоруський державний діяч і юрист, перший Міністр юстиції Республіки Білорусь.

• Михайло Рейтан (†1706) — дід Тадеуша Рейтана, скарбник мозирський; був похований у монастирі бернардинців у Несвіжі[7].