Єрусалимський устав

У перший раз церковний устав був написаний на листі преподобним Савою Освяченим у VI столітті та отримав назву палестинського, або єрусалимського. Справжній устав Сави був втрачений під час навали Хозрава на Палестину.

Патріарх Єрусалимський Софроній відновив єрусалимський устав, доповнений в VIII столітті працями Іоанна Дамаскіна та Козьми Маюмского. У такому вигляді устав скоро увійшов до вжитку в грецьких церквах та особливо в студійській оселі в Константинополі. В останньому він знову був заповнений співами Митрофана, Анатолія, самого Теодора Студита, брата його Йосипа, Феофана Начертаного, Йосипа Піснеписця та Григорія, митрополита Нікомидійського. З подальших доповнень уставу особливо важливі зроблені в Χ столітті ченцем мешкання святителя Сави, Марком, згодом єпископом Ідрунтським. Він вніс до уставу правила про співи грецької церкви, складені в IX і Χ століттях, і визначив порядок богослужіння в тих випадках, коли на один і той же день падало кілька свят. У такий час над обробкою церковного уставу трудилися Никон Чорногорець (XI століття) та патріарх Константинопольський Філофей. Деякі статті уставу Філофея перейшли і в слов'янські списки уставу, і в грецькі стародруки Типікону.

У зв'язку з численними змінами в богослужбовому устрої інших слов'янських Церков у ХІІІ ст., на території бувшої Київської Русі також можна бачити численні спроби оновити богослужбове життя та вирівняти його у порівнянні з іншими Православними Церквами. Введення цього уставу варто відносити до кінця XIV століття, у всякому випадку в XV ст. в Служебниках приводиться чин вечірні та утрені відповідно до всенічного бдіння, що є характерною ознакою Єрусалимського уставу[1]. Оскільки столиця бувшої Київської Русі у цей час перестала грати важливе положення в суспільно-політичному житті, то й центр церковного життя був переміщений. Новим центром розповсюдження вказаних богослужбових змін стала Москва, звідки і був розповсюджений Єрусалимський устав. Варто також відмітити, що у цей час встановлюються тісніші зв'язки з горою Афон, де Єрусалимський устав був прийнятий доволі швидко[2].

Звісно, два устави мають схожості, як відмітив Р. Тафт «… новий устав не просто замінив старий, але увібрав до себе деякі особливості попереднього, утворивши нову цілісну єдність»[3], однак існують і розбіжності. Желтов і Правдолюбов приводять чотири основні групи відмінностей між двома уставами. Єрусалимський устав строгіший, в ньому переважає палестинська, а не студійська гімнографія, є наявним особливе закінчення утрені, кафізми, шість псалмів на утрені та ін. читалися, а не співалися[4].

Разом з тим, до цього часу варто віднести більшу кількість привнесеного до богослужінь. Мова йде передовсім про введення з XV століття молитов, які зобов'язаний читати священник перед одяганням священного одягу, використання п'яти просфор під час проскомидії, хоча разом з тим, зустрічається і інше їх число. Важливим нововведенням є тропар 3-го часу, який почали читати посеред анафори Божественної літургії.

У наступних століттях відзначається широке розповсюдження нових гімнографічних текстів, що відбулося, завдяки прославленню цілого ряду нових святих. Крім того, наявною є власна традиція, яка прослідковується в багатьох монастирях, що свідчить про різноманіття у богослужбовому житті, цьому свідчення численні Обиходники, які з'являються в монастирському середовищі.

Важливим було упорядкування та редакція богослужбових книг, здійснена за патріаршества Никона, однак ми не бачимо у цей час введення принципово нового уставу. У зв'язку з цим є сенс привести слова прот. Миколи Балашова, який у одній із своїх статей на рахунок розвитку богослужбового уставу писав так: «У Російській Православній Церкві Устав, практично не піддаючись змінам від XVII ст., перетворився в археологічну пам'ятку»[5]. Таким чином богослужбовий устав залишився в основі своїй Єрусалимським.

• Типикон // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
• Балашов Н., прот. Развитие литургической культуры: богословские и пастырские аспекты // Електронний ресурс http://www.odinblago.ru/liturgika/razvitie_liturgich_kultur/ (Дата звернення 8.03.20)
• Желтов М. С., Правдолюбов С., прот. Богослужение Русской Церкви. Х — ХХ вв. // Православная энциклопедия. М.: Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. С. 485—517.
• Пентковский А. Иерусалимский устав // Православная энциклопедия. Т. 21. М.: Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2009. С. 504—506.
• Тафт Р. Русская литургия: зеркало русской души. // Статьи. Т. ІІ. Литургика. Омск: Голованов, 2011. С. 37-65.