Никон (патріарх Московський)

Народився в селянській родині в селі Вельдеманово біля Нижнього Новгорода.

У 1626 оженився і прийняв сан священика. Після смерті трьох дітей в 1635 змусив жінку піти в один з московських монастирів, а сам прийняв постриг у Соловецькому монастирі, де прийняв ім'я Нікон.[2] Вступивши в конфлікт із початковим старцем скиту Елеазаром Анзерським, утік зі скиту[3] і був прийнятий до Кожеозерського монастиря. У 1643 обраний ігуменом монастиря.

У 1646 представлений цареві Олексію Михайловичу і справив на нього позитивне враження. Це сприяло подальшому кар'єрному росту духівника — того ж року Нікон призначений архімандритом Новоспаського монастиря, а в 1649 — митрополитом Новгородським і Великолуцьким.

У 1652 по смерті патріарха Йосифа обраний патріархом московським, в цьому сані служив протягом 14 років (до 1666).

Під час великого посту в 1653 оголосив проведення церковної реформи, що мала на меті уподібнення московитської церкви іншим православним церквам. Йшлося про обрядові і літургійні відмінності, що сформувалися протягом кількох віків між православними церквами. Відмінності стосувалися кількості пальців, якими виконувалося хресне знамення, кількості разів вимови слова «алилуя» під час служби, напрямку руху процесії навколо святинь, кількості просфор при причасті, написання імені Ісуса.

Підняте Никоном питання реформи знайшло повну підтримку царя Олексія, допомогу у перекладах богослужбової літератури надав київський монах Єпифаній Славинецький. У 1654 реформи затверджені церковним собором, окрім обрядових особливостей було постановлено також привести у відповідність з візантійськими і богослужбову літературу.

Проте реформа знайшла супротивників і призвела до розколу церкви на прихильників реформи — «ніконіан» та супротивників — «старообрядців» або «розкольників», яких очолив Аввакум Петрович. Аввакум вважав, що старі московитські книги краще відповідають православній вірі, тоді як Нікон керувався політичними мотивами — бажанням оволодіти Константинополем і служити у Святій Софії в співслужінні з Константинопольським Патріархом.

Владна підтримка ніконіанських реформ вирішила їх успіх. Прихильників старого обряду в 1656 постановлено відлучати від церкви, а згодом і піддавати суворим карам. Так, був страчений митрополит Коломни Павєл, ув'язнена і загинула від голоду бояриня Феодосія Морозова. Широко практикувалося спалення заживо вірних у зрубі, зокрема в 1682 такої участі зазнав і сам протопоп Аввакум. Переслідування старообрядців спонукало їх до втечі до глухих районів Московії або за кордон.

Невідомий автор XIX ст.. Позбавлення сану патріарха Нікона

Бажання діяти самостійно призводили до охолодження стосунків патріарха з царем та боярами. Нікон висловлював невдоволення окремими положеннями Соборного укладення 1649 року, що зменшували можливість контролю духовенством доходу монастирів, забороняв вживання алкоголю, що викликало невдоволення московитів. Врешті 10 липня 1658 Никон самовільно покинув кафедру і на 6 років оселився в заснованому ним Новоєрусалимському монастирі. Питання про складання повноважень піднімалося з 1660, але Собор вдалося скликати лише в 1666, де реформи Никона були підтверджені, проте самого патріарха було позбавлено сану і заслано у Ферапонтів монастир, а по смерті царя Олексія, в 1676 — у Кирило-Белозерський монастир.

У 1681 дозволено повернутися до Новоєрусалимського монастиря, проте в дорозі старий Никон помер.

У 2006 патріарху Никону споруджено й освячено патріархом Алексієм II пам'ятник у Саранську — столиці Мордовії.

• Никон // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 554.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Никон (патріарх Московський)

• Нікон на сайті Русское Православие
• Карташев А. В. История Русской церкви. Том второй