Іван (Снігурський)
Іва́н Снігу́рський (також Снігурович[1]; 18 травня 1784, Берестяни — 24 серпня 1847, Перемишль) — український церковний діяч, з 1818 року Перемиський греко-католицький єпископ. Філантроп і меценат. Прихильник освіти селянських мас. Родич, опікун автора музики національного славню «Ще не вмерла Україна» Михайла Вербицького.
| Іван Снігурський | ||
 | ||
| Портрет Івана Снігурського | ||
| ||
|---|---|---|
| 30 березня 1818 — 24 серпня 1847 | ||
| Обрання: | 30 березня 1818 | |
| Церква: | Українська Греко-Католицька Церква | |
| Попередник: | Михайло Левицький | |
| Наступник: | Григорій Яхимович | |
| Освіта: | Віденський університет | |
| Народження: | 18 травня 1784 Берестяни, нині Самбірський район, Львівська область, Україна | |
| Смерть: | 24 серпня 1847 (63 роки) Перемишль, нині Польща | |
| Прийняття священичого сану: | 15 березня 1807 | |
| Єпископська хіротонія: | 30 серпня 1818 | |
Біографія
Народився в селі Берестяни (Самбірський район, Львівська область). 1800 р. закінчив гімназію в Самборі.
Заснував у жовтні 1817 року за допомоги Івана Могильницького Дяко-вчительський інститут в Перемишлі.
Організував разом з крилошанами Іваном Лаврівським та Іваном Могильницьким цінну бібліотеку та заснував крилошанську друкарню. За його сприяння (також єпископа М. Левицького, І. Могильницького) було розпочато друкування руських книг «мертвою» церковно-слов'янською мовою[2]. Закладав разом з І. Могильницьким, професором Львівської духовної семінарії І. Лаврівським парафіяльні школи (1832 — було у Перемиській єпархії 385 на 697 парафій та 24 тривіяльні школи і дві головні), давав стипендії для студентів. Заохочував людей зі свого оточення вживати у повсякденному житті українську мову, надавав матеріальну і моральну підтримку літераторам. Ініціативи Снігурського сприяли створенню атмосфери високої духовності та сформуванню у Перемишлі культурно-освітнього осередку, який започаткував українське національне відродження в Галичині. Завдяки йому Перемишль став центром музичної освіти («Заведеніє пЂвческо-учительскоє»; катедральний хор).
Шовіністично налаштоване польське латинське духовенство робило численні доноси на нього до Риму, Відня, львівського губернатора, звинуваючуючи у розпалюванні національної ворожнечі[3]. У 1820-30-х роках коло нього згуртувалися вчені та патріотично налаштовані священики, зокрема, автор руської граматики Йосиф Левицький, етнограф, філолог Йосиф Лозинський, історик Антін Добрянський та інші[4].
Пам'ять
Див. також
Примітки
- Залеський О. Наше шкільництво, від сивої давнини по 1939 рік / Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 820.
- Василь Верига. Нариси з історії України… С. 153
- там само. С. 152
- там само. С. 153
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — С. 667.
- Вулиця // Мапа Гугл.
Джерела
- Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861—1996). ― Львів : Каменяр, 1996. ― 567 с.
- Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.). — Львів : Світ, 1996. — 448 с. — С. 151–153. ISBN 5-7773-0359-5.
- Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Blažejovskyj D. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 P. (англ.).
Посилання
- Желеховский Ю.Іоаннъ Снѣгурский его жизнь и дѣятельность въ Галицкой Руси. Львовъ, Ставроп. инст., 1894
- Єпископ Іван Снігурський
- Bishop Ivan (Jan) Snihurskyj (Snigurski) † // The Hierarchy of the Catholic Church (англ.)