Іван (Снігурський)

Іва́н Снігу́рський (також Снігурович[1]; 18 травня 1784, Берестяни 24 серпня 1847, Перемишль) — український церковний діяч, з 1818 року Перемиський греко-католицький єпископ. Філантроп і меценат. Прихильник освіти селянських мас. Родич, опікун автора музики національного славню «Ще не вмерла Україна» Михайла Вербицького.

Іван Снігурський
Портрет Івана Снігурського
Єпископ Перемиський, Сяноцький і Самбірський
30 березня 1818  24 серпня 1847
Обрання: 30 березня 1818
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Михайло Левицький
Наступник: Григорій Яхимович
 
Освіта: Віденський університет
Народження: 18 травня 1784(1784-05-18)
Берестяни, нині Самбірський район, Львівська область, Україна
Смерть: 24 серпня 1847(1847-08-24) (63 роки)
Перемишль, нині Польща
Прийняття священичого сану: 15 березня 1807
Єпископська хіротонія: 30 серпня 1818

Біографія

Народився в селі Берестяни (Самбірський район, Львівська область). 1800 р. закінчив гімназію в Самборі.

Заснував у жовтні 1817 року за допомоги Івана Могильницького Дяко-вчительський інститут в Перемишлі.

Організував разом з крилошанами Іваном Лаврівським та Іваном Могильницьким цінну бібліотеку та заснував крилошанську друкарню. За його сприяння (також єпископа М. Левицького, І. Могильницького) було розпочато друкування руських книг «мертвою» церковно-слов'янською мовою[2]. Закладав разом з І. Могильницьким, професором Львівської духовної семінарії І. Лаврівським парафіяльні школи (1832 — було у Перемиській єпархії 385 на 697 парафій та 24 тривіяльні школи і дві головні), давав стипендії для студентів. Заохочував людей зі свого оточення вживати у повсякденному житті українську мову, надавав матеріальну і моральну підтримку літераторам. Ініціативи Снігурського сприяли створенню атмосфери високої духовності та сформуванню у Перемишлі культурно-освітнього осередку, який започаткував українське національне відродження в Галичині. Завдяки йому Перемишль став центром музичної освіти («Заведеніє пЂвческо-учительскоє»; катедральний хор).

Шовіністично налаштоване польське латинське духовенство робило численні доноси на нього до Риму, Відня, львівського губернатора, звинуваючуючи у розпалюванні національної ворожнечі[3]. У 1820-30-х роках коло нього згуртувалися вчені та патріотично налаштовані священики, зокрема, автор руської граматики Йосиф Левицький, етнограф, філолог Йосиф Лозинський, історик Антін Добрянський та інші[4].

Пам'ять

  • Юстин Желеховський — священик УГКЦ, вчитель Перемиської гімназії — автор монографії про єпископа (1894)[5].
  • Вулиця (пол. ul. Biskupa Jan Śnigurskiego) в м. Перемишль[6]

Див. також

Примітки

  1. Залеський О. Наше шкільництво, від сивої давнини по 1939 рік / Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. Ню Йорк Лондон Париж Сидней Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 820.
  2. Василь Верига. Нариси з історії України… С. 153
  3. там само. С. 152
  4. там само. С. 153
  5. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — С. 667.
  6. Вулиця // Мапа Гугл.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.