Івонн де Карло

Маргарет Івонн Міддлтон народилася 1 вересня 1922 року у Вест-Пойнт Грей (тепер частина Ванкуверу) в сім'ї Вільяма Міддлтона, торговця австралійського походження, і Марі де Карло (28 серпня 1903 — 19 грудня 1993), акторки французького походження.[3] Її мати втекла з дому, коли їй було 16, щоб стати балериною; після декількох років роботи продавщицею, вона вийшла заміж в 1924 році. Де Карло було три роки, коли її батько покинув сім'ю. Потім вона жила з бабусею і дідусем, Майклом де Карло і Маргарет Первіс. До того часу вона вступила до початкової школи, де знайшла свій сильний спів, який і приніс їй увагу, якої вона так жадала. Марі разом з дочкою переїхала до Голлівуду, де записала її до школи танців. Після цього вони ще кілька разів подорожували з однієї країни в іншу, поки не залишилися на батьківщині, в Канаді, де Івонн продовжила навчання танцям.

У 17 років Івонн почали запрошувати танцювати в різні музичні шоу і ревю. У той же час вона додала до свого імені дівоче прізвище матері, ставши при цьому Івонн де Карло. Успішними стали її виступу в ванкуверському клубі «Паромар», але там вона затрималася недовго і звільнилася після того, як їй запропонували танцювати топлес.

У 1940 році, під час чергової поїздки в США, їй вдалося влаштуватися танцівницею в одне з музичних шоу Нілса Граунлунда.[4] Але незабаром її затримали співробітники імміграційної служби, і депортували назад у Канаду.[5] Тільки після того, як ведучий шоу відправив телеграму до служби імміграції та повідомив про те, що надасть Івонн робоче місце і постійну заробітну плату, їй вдалося знову опинитися в Сполучених Штатах.[6]

Де Карло у фільмі «Саломея, яку вона танцювала» (1945)

Менш ніж через рік виступів в цьому шоу, Івонн його покинула з надією почати кар'єру в кіно.[7] У 1941 році відбувся її кінодебют. Перші три роки роботи в кіноіндустрії вона з'являлася лише в епізодах, але при цьому часто в досить популярних кінокартинах, таких як «Зброя для найму» (1942), «Дорога в Марокко» (1942) і «По кому подзвін» (1943). У роки Другої світової війни Де Карло брала участь у розважальних програмах для американських військовослужбовців, ставши їх улюбленицею і отримуючи від них безліч листів.

У 1940-ті роки практика брати на роботу старлеток була дуже популярною, тому що у випадку якщо якась велика зірка відмовилася б зніматися або її популярність впала, то її легко можна було замінити на схожу з нею юну актрису. Через це пройшла і Івонн де Карло: на студії «Paramount» її тримали через схожість з Дороті Ламур, а на «Universal Studios» вона дублювала Марію Монтез у другосортних фільмах.

Її кар'єра почала розвиватися лише наприкінці 1940-х років, коли Івонн отримала перші великі ролі у фільмах «Груба сила» «Хрест-навхрест», з Бертом Ланкастером в головних ролях.

Де Карло у трейлері фільму «Десять заповідей» (1956)

Успіху і популярності Івонн домоглася лише в 1956 році, після того як виконала роль Сепфори, дружини Мойсея, в знаменитому фільмі «Десять заповідей». Далі послідували не менш успішні ролі в картинах «Банда ангелів» (1957), «Меч і хрест» (1958) Тімбукту (1959).

Незважаючи на такий прорив, до початку 1960-х років її кар'єра стала поступово загасати, і Івонн де Карло більшою мірою знімалася лише на телебаченні. У 1964 році стартував новий телесеріал, під назвою «Сімейка монстрів», у якому Де Карло запропонували одну з головних ролей. Цей спочатку малопомітний ситком незабаром став одним з найпопулярніших на американському телебаченні. Протягом двох років Івонн виконувала в ньому роль Лілі Монстер, але з виходом на телеекрани серіалу «Бетмен», популярність «Сімейки монстрів» поступово стала падати. У тому ж році на екрани вийшов фільм «Монстри, йдіть додому», в якому Де Карло також виконала свою роль. Незважаючи на це, рейтинги серіалу продовжували падати, і незабаром показ був закритий. Івонн де Карло з дитинства володіла потужним голосом контральто і 1957 року у співпраці з композитором Джоном Уїльямсом записала музичний альбом «Yvonne De Carlo Sings».

З 1955 по 1968 рік Івонн була одружена з каскадером Робертом Морганом, від якого народила двох дітей. У 1962 році під час зйомок фільму «Як був завойований Захід», Роберт потрапив під потяг, і йому довелося ампутувати ногу. Весь цей час Івонн знаходилася поруч з чоловіком, а після того, як компанія «MGM» відмовилася виділяти їм кошти на лікування, подала на них до суду, з метою стягнути з компанії 1,4 мільйона доларів.

З кінця 1960-х років вона багато грала на театральній сцені, де домоглася значного успіху на Бродвеї. Найуспішнішим у її театральній кар'єрі став мюзикл Стівена Сондхейма «Шаленості», який ставився з 1971 по 1972 рік.[3]

У наступні роки Де Карло часто з'явилася на екранах в різних фільмах жахів і трилерах, серед яких «Влада» (1968), «Німий крик» (1980), «Американська готика» (1987), «Жах підземелля» (1988) і «Дзеркало» (1990). Востаннє на великому екрані актриса з'явилася в 1991 році, виконавши роль тітки Рози у фільмі «Оскар» з Сильвестром Сталлоне в головній ролі. Після цього вона лише раз з'явилася на телеекранах у фільмі «Босий керівник» в 1995, і в тому ж році її можна було побачити в епізоді фільму «Тут ходять монстри», знятому за мотивами серіалу з її участю.

У 1987 році вона опублікувала свою автобіографію «Yvonne: An Autobiography».

Де Карло перенесла незначний інсульт в 1998 році. Пізніше вона стала резидентом Будинку акторів кіно і телебачення у Вудленд-Хіллз, передмістя Лос-Анджелеса, де провела свої останні роки. Івонн де Карло померла 8 січня 2007 року у віці 84 років. Її останки кремували.[8]

Актриса є володаркою двох зірок на Голлівудській алеї слави — за внесок у кіно і телебачення.