Кремація

Кремація (від лат. cremare — палити, спалювати) — процес спалення трупів. Зазвичай проводиться як обряд перед похованням. Здійснюється в крематорії, у стародавніх суспільствах — на багатті. За сучасними європейськими правилами, після кремації прах померлого поміщається в похоронну урну, і потім може бути похований різним шляхом[1].

Кремація на Балі

Історія
Трупи в очікуванні кремації в Індії
Процес кремації на багатті
Процес кремації на багатті

Кремація була поширена вже в стародавні часи. Первісні люди віддавали вогню тіло померлого, за однією теорією — щоб забезпечити йому захист богів в потойбічному світі.

За легендою після смерті будди Ґаутами, його тіло було кремовано, а останки праху поміщено в особливі меморіальні споруди – ступи в різних частинах Індії[2][3].

У Європі кремація широко використовувалася в Античній Греції. Греки вважали, що спалювання допоможе покійному в потойбічному світі. Потім ця традиція була перенесена в Стародавній Рим. Там кремовані останки стали зберігати в особливих місцях — колумбаріях.

У Старому Заповіті описана кремація першого Ізраїльського царя Саула і його синів, які загинули в битві з філістимлянами. Коли піддані царя забрали тіла вбитих, їх з почестями кремували, а потім поховали[4]:

і встали всі хоробрі, і йшли всю ніч, і взяли́ Саулове тіло та тіла синів його з муру Бет-Шану, і прийшли до Явешу, та й спалили їх там. І взяли́ вони їхні кості, і поховали під тамари́ском в Явешу, та й по́стили сім день. (1 Сам. 31:12-13)

У християнстві кремація вважалася ознакою язичництва. Тому з поширенням християнства вона поступилася місцем похованням в землю. До 400 року більшість народів Західної Європи прийняли християнство і відмовилися від кремації[5]. 785 року, під загрозою смертної кари, Карл Великий заборонив кремацію, тож вона була забута приблизно на тисячу років.

Відродження кремації відбулося в Європі у другій половині XVIII століття. У той час швидко зростали міста. Цвинтарі не справлялися з постійним потоком померлих. З'явилися братські могили та поховання поряд з будинками. Близькість кладовищ іноді викликала епідемії серед місцевих жителів. Відкриття мікроорганізмів показало, що поховання є джерелом небезпеки для людей. Тому згадали про спалювання трупів. При цьому кремацію необхідно було організувати без образи покійного і його родичів. Звичайні багаття не годилися для цих цілей. Тому почали будувати крематорії.

1869 року Міжнародна медична конференція, що проходила під Флоренцією, прийняла резолюцію, в якій закликала до широкого поширення кремації, яка сприяє « збереженню здоров'я і землі для живих людей». Цей заклик почули в багатьох країнах світу.

У 1873-у професор Бруно Брунетті розробив першу в світі кремаційну піч, яка була продемонстрована на Міжнародній виставці у Відні. Наступного року була заснована Англійська асоціація крематоріїв. Активним її учасником був сер Генрі Томпсон, особистий лікар королеви Вікторії. 1878 року в англійському місті Вокінг і німецькому місті Гота були побудовані перші в Європі крематорії.

Кремація стала швидко поширюватися і в Америці. 1792 року відбулася перша документально підтверджена кремація. 1876 доктором Дж. Ле Мойн був побудований перший крематорій близько Вашингтона. У період з 1881 по 1885 роки в США було створено кілька асоціацій крематоріїв. Поступово, зі зростанням попиту на цей вид послуг, зростала і кількість крематоріїв в країні.

1913 року в Північній Америці працювали 52 крематорію, які провели більш ніж 10 тис. кремацій. Того ж року доктор Х. Еріксен заснував Американську асоціацію крематоріїв, яка тепер відома як Асоціація крематоріїв Північної Америки (Cremation Association of North America (CANA).

У Росії перший крематорій з'явився до революції у Владивостоку для поховання японців. У Радянській Росії перший крематорій був відкритий у грудні 1920 в будівлі лазень Василівського острова Петрограда. Він працював недовго, всього три місяці, і був зупинений у лютому 1921 року « через відсутність дров».

У 1927-у в Донському монастирі Москви почала працювати кремаційна піч. Першими спаленими були тіла померли партійних працівників.

Теперішній час

Крім крематоріїв, у індуїстів поширене в даний час спалювання на багатті. Особливо популярне спалення на берегах Гангу у Варанасі на Ґхат (дивись також статтю антьєшті). Ритуал саті в даний час застосовується дуже рідко. Але таке спалювання не є кремацією в повному сучасному розумінні цього слова, оскільки таке відкрите спалювання на багатті закінчується на стадії обвуглювання м'язової тканини, після чого недогорілі останки скидаються, як правило, в річку Ганг і стають у подальшому здобиччю гідробіонтів — трупоїдів.

Рівень кремації значно варіюється в різних країнах, Японія повідомляє про 99 % рівень кремації, тоді як Польща повідомила про рівень 6,7 % у 2008 р. Коефіцієнт кремації у Сполученому Королівстві постійно зростає із середнім рівнем по країні з 34,70 % у 1960 році, у 2015 р. до 75,44 %[6]. За даними Національної асоціації похоронних директорів, коефіцієнт кремації в США у 2016 р. становив 50,2 %, і очікувалося, що це зросте до 63,8 % до 2025 р. та 78,8 % до 2035 р.[7]

Релігії та кремація

Буддизм, індуїзм, джайнізм, синтоїзм, різні гілки стародавнього і сучасного язичництва відносяться до релігій, які дозволяють кремацію.

Основні християнські конфесії допускають кремацію, ґрунтуючись зокрема, на словах ранньохристиянського церковного письменника Марка Мінуція Фелікса[8]:

Ми зовсім не боїмося, як ви думаєте, будь-якої шкоди від спалювання небіжчиків, але тримаємося стародавнього і кращого звичаю заривати померлих в землю.[9]

Іслам і юдаїзм не практикують кремацію[8]. Свідки Єгови не забороняють кремацію тіла померлого.

Факти

Див. також

Примітки
  1. Закон України «Про поховання та похоронну справу»
  2. Торчинов Е. А. - Буддизм: Карманный словарь «Будда» С. 27. СПб.: Амфора, 2002.(рос.)
  3. История буддизма: БУДДА(рос.)
  4. Погребение // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.): «Кремация, вероятно, не рассматривалась как осквернение трупа, что явствует, например, из рассказа о том, как жители Явеш-Гил‘ада сожгли изувеченные тела Саула и его сыновей (а после погребли только кости), сделав это из «милости» (хесед) к своему владыке (I Сам. 31:9–13; II Сам. 2:5)»
  5. Історія кремації // Міжнародна асоціація професіоналів похоронної справи
  6. "International Cremation Statistics 2008". The Cremation Society of Great Britain.
  7. Barron, James (10 August 2017). "In a Move Away From Tradition, Cremations Increase" // The New York Times.
  8. Ховати або кремувати?
  9. Марк Минуций Феликс - Октавий. гл. 34 (лат. Octavius) — «Сочинения древних христианских апологетов», СПб., 1895.(рос.) // «Мы вовсе не боимся, как вы думаете, какого-либо вреда от сожигания покойников, но держимся древнего и лучшего обыкновения зарывать умерших в землю»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.