Ідрісиди
Ідрісиди (араб. الأدارسة al-Adārisah, Berber: Idrisiyen) — арабська династія, що правила на заході Північної Африки в 789—985 роках. На честь засновника Ідріса I, онука Хасана ібн Алі, ідрісиди традиційно розглядаються як засновники марокканської держави.
Історія
Ідріс, нащадок Алі ібн Абу Таліба, був учасником повстання, піднятого в Медині шиїтами проти халіфа. Втік в 784/785 році від переслідувань Аббасидів на захід Північної Африки, де правителі Тлемсена і Танжера, а також багато берберських племен, одні добровільно, інші під примусом зброї визнали його імамом. Ідріс I заснував Фес.
Після нетривалого царювання він помер у 791 році. На думку шиїтів, він був отруєний за вказівкою аббасидського халіфа Харун ар-Рашида. Його єдиний син, Ідріс II, народився вже після смерті батька. Ідріс II (попри те, що він виховувався на землях берберського племені ауреба) наказав убити шейха ауреба — Абу Лейлу Ісхака. Після цього Ідріс II переніс свою столицю в Фес. У Фесі й Аль-Алії були розміщені біженці з Кордови і Кайруана. Ідріс II розширив кордони своєї держави та помер у 829 році.
При його сині та наступнику Мухаммаді держава Ідрісидів була розділена між вісьмома синами Ідріса II, що і послужило причиною міжусобиць. На початку X століття посилилися сусіди Ідрісидів: на сході в Іфрикії виникла держава Фатимідів, на півночі посилилися кордовські Омейяди. Користуючись цим частина племен — мікнасса відклалися від Ідрісидів.
У першій половині X ст. Ідрісиди визнали верховну владу Фатимідів. Неодноразово піддавалися нападам Іспанських Омейядів. Споріднені Ідрісидам Хаммудіди правили в Малазі (1014/1015 — 1056).
Джерела
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. – К., 2002.