Ідріс II

Син імама Ідріса I та Канзи, доньки вождя берберського племені авраба. Народився через 2 місяці після смерті батька — у серпні (за іншими відомостями — у жовтні) 791 року. За підтримки батьківського вільновідпущеника Рашида та племені авраба оголошений імамом, незважаючи на те, що прихильники Аббасидів поширювали чутки, що Ідріс є сином Рашида. Через вкрай малий вік фактична влада належала Рашидові (спочатку тому допомагав Абу Халіль аль-Абді). Доволі швидко навчився читати і писати. Потім Ідріс вивчив Коран і здобув численні знання. Рашид зміцнив державу та водночас продовжив походи в Північному Магрибі.

803 року офіційно перебрав владу. Невдовзі наказав стратити Абу Лейлу Ісхака, шейха берберів-авреба. У 808 році переніс столицю з Валіли до Феса. Він переніс засноване батьком місто з правого берега річки Фес на лівий, перетворивши на одне з найбільш значущих міст Магрибу. Розширив володіння на південь від Феса, проте підкорити берберів-берегватів не зміг. 814 року встановив зверхність над державою Сулейманідів. Для власної охорони створив гвардію у 500 вояків.

Водночас розпочав політику арабської колонізації, розглядаючи в них головну підтримку. Особливо багато арабських переселенців прибуло з Кордовського емірату після придушення арабського повстання проти Аль-Хакама I у 818 році.

Перетворив свій двір на центр арабської культури, підтримуючи митців, поетів та науковців. Помер раптово у 828 році у Валілі, можливо, від отруєння. Поховано в мавзолеї Мулай Ідріс у Фесі (заново відкрито у 1437 році). Йому спадкував син Мухаммад.

• Abun-Nasr, Jamil M. (1987). A History of the Maghrib in the Islamic Period. Cambridge University Press. p. 51. ISBN 978-0-521-33767-0.
• Herman L. Beck: L' image d'Idrīs II, ses descendants de Fās et la politique s̱ẖarīfienne des sultans marīnides 656—869/1258 — 1465. Brill, Leiden, 1989.