Іларіон Пісочинський
Іларіон Пісочинський (д/н — 1572) — український церковний діяч часів Великого князівства Литовського.
| Іларіон Пісочинський | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Лукаш Гоголь |
| Народився | невідомо |
| Помер |
1572 Київ |
| Підданство | Велике князівство Литовське |
| Національність | українець |
| Посада | архімандрит Києво-Печерської Лаври |
| Термін | 1556—1572 роки |
| Попередник | Йосип II |
| Наступник | Йона Деспотович |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Гоголі |
| Батько | Матвій Гоголь |
| Мати | Аграфена Рудецька |
Життєпис
Походив з дрібного шляхетського роду Гоголів з Брацлавщини. Єдиний син Матвія Гоголя і Аграфени Рудецької. При народженні отримав ім'я Лукаш. Згодом за невідомих причин змінив своє прізвище на Пісочинський, як у зведеного брата Гнівоша. Разом з останнім перебував у почті князів Острозьких.
Згодом обрав церковну кар'єру. Змінив ім'я на Іларіон. У 1556 році обирається архімандритом Києво-Печерської лаври як Іларіон II. Відзначився, як борець за права монастиря. 1567 року за скаргою останнього король польський і великий князь литовський Сигізмунд II Август підтвердив, що Києво-Печерський монастир перебуває під опікою самого короля і що по тому архімандрита і ченців не повинні судити представники світської влади, архімандрита може судити лише сам король, а ченців — духовна влада.
Зберігся лист Іларіона Пісочинського від 10 лютого 1557 року до Сильвестра, митрополита Київського, Галицького і всія Русі. Втім вже 1561 року архімандрит скаржився Сигізмунду II Августу на утиски з боку цього митрополита, який між іншим, самовільно заволодів Пустинно-Микільським монастирем із усіма його маєтками й угіддями. Король своєю грамотою від 24 квітня 1561 року наказав митрополиту Сильвестру негайно повернути монастир із його маєтками й угіддями Києво-Печерській лаврі і надалі не втручатися в її справи.
1570 року Іларіон II виклопотав у короля польського і великого князя литовського підтвердну грамоту Києво-Печерському монастирю на право общинного самоврядування і незалежності від київських воєвод. 1571 року завдяки діям архімандрита Лавра отримала право посилати ченців і слуг до сіверських міст Московського царства для збору данини, а також володіння селом Вишеньки в Київському повіті.
У 1571 році права на архімандрита висунув шляхтич Василь Шашкович-Конюський, посилаючись на те, що архімандрит Іларіон Пісочинський нібито добровільно, за згодою київської шляхти поступився архімандритством Печерським його батькові Богдану Конюському. Натомість король доручив великому гетьману коронному і воєводу руському Юрію Язловецькому з'ясувати обставини справи. Архімандрит Іларіон заявив, що свого архімандритства і права на монастир ніколи добровільно не поступався, а що королівські ревізори забрали у нього монастирські папери і грамоти й віддали Василю Конюському. Після цього Язловецький повернув Іларіону настоятельство. Король затвердив розпорядження воєводи.
У 1572 році у архімандрита виник конфлікт з ченцями Київського Пустинно-Микільського монастиря, який відмовлявся визнати новообраного ігумена. Внаслідок втручання у справу князя Костянтина Василя Острозького, Іларіон Пісочинський змушений був визнати дії ченців монастиря. Ймовірно архімандрит відмовився від протистояння також внаслідок тяжкої хвороби, від якої він помер того ж року. Новим архімандритом став Йона Деспотович.
Джерела
- Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России: собранные и изданные Археографическою комиссиею / ред. Н. Костомаров. — СПб.: Изд. археографич. комиссии, 1863. Т. 1 1361—1598 — С. 65
- Крикун М., Піддубняк О. Волинський маєток Лаврина Пісочинського.//СОЦІУМ. Альманах соціальної історії. 2010. Випуск. 9 — С. 99
- Жиленко І. До списки архімандритів Києво-Печерських XVI ст.