Архімандрит
Архімандри́т (грец. αρχιμανδρίτης від αρχι, «головний, старший» + μάνδρα, «загін, кошара, огорожа»; у значенні «монастир») — титул управителів великих чоловічих монастирів, ректорів духовних семінарій, керівників духовних місій та монаших чинів. Відповідає митрофорному протоієрею у білому духовенстві. Єпископ, що є настоятелем монастиря, іменується священноархімандритом.
Історичні аспекти
Вперше титул архімандрита введено у християнській церкві в актах Ефеського собору 431 року. Константинопольський собор 448 року мав серед делегатів чимало архімандритів. Цей титул згадують візантійський імператори Зенон у 482 році в «Епотіконі» і Юстиніан I.
Спершу титул архімандрит вживався на позначення керівника усіх монастирів єпархії, обраного з-поміж місцевих ігуменів, згодом — як почесний сан для керівників найславетніших монастирів.
В Київській Русі вперше цей титул зустрічається близько 1174 року. Ним іменується Полікарп — ігумен Києво-Печерського монастиря. В Україні було декілька архімандритів — києво-печерський, унівський, почаївський та інші. Згодом титул архімандрит став надаватися ректорам семінарій, главам духовних місій, греко-католицьких чернечих орденів (чинів).
Особливі відзнаки
Сан архімандрита дається довічно. Відзнаки архімандрита: митра і, якщо архімандрит є намісником монастиря, берло[1].
Примітки
- знак (символ) релігійної влади — палиця з коштовним камінням, різьбою
Посилання
- Архімандрит // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Архімандрит // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Лінч Дж. Середньовічна церква. — К., 1994.
- По вопросу о происхождении первохристианской иерархии. Сергиев Посад, 1907.(рос.)