Ільдебрандо Піцетті

Піцетті Ільдебрандо (італ. Ildebrando Pizzetti, 20 листопада 1880, Парма — 13 лютого 1968, Рим) — італійський композитор, диригент, музикознавець, музичний критик і педагог. Член Італійської Академії (з 1939).

Ільдебрандо Піцетті
італ. Ildebrando Pizzetti
Основна інформація
Дата народження 20 вересня 1880(1880-09-20)[1][2][…]
Місце народження Парма, Емілія-Романья, Королівство Італія[1][3]
Дата смерті 13 лютого 1968(1968-02-13)[1][2][…] (87 років)
Місце смерті Рим, Італія[1][3]
Громадянство Італія і Королівство Італія
Професії композитор, диригент, музикознавець, критик
Вчителі Тебальдіні Джованні і Telesforo Righid
Відомі учні Giulia Reclid
Жанри опера
Нагороди
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Він навчався в дитинстві у отця — Одоардо П. (1853—1926), вчитель грі на флейті і музично теоретичних предметів, в 1895-1901- в Пармські консерваторії у Т. Ризи (гармонії, контрапункт) та Дж. Тебальдіні (композиції). З 1901 року він працював диригентом у Пармі, з 1907 професором консерваторії (клас композиції), з 1908 — викладачем Флорентійського музичного інституту (1917—1924 його директором). З 1910 він писав статті для газет в Мілані. У 1914 році він заснував музичний журнал «Dissonanza» у Флоренції. У 1923—1935, директор Міланської консерваторії. В 1936 році директор кафедри композиції Національної Академії «Санта Чечілія» в Римі (1948—1951 її президентом). За цей час він часто виступає диригентом у Європі та за кордоном, як і раніше пише критичні статті та книги. Його роботи були досить рідкісні, проте, він продовжував складати їх майже до останніх років свого життя.

Музичні твори
Опери:
  • Федра (1915, Мілан),
  • Дебора і Іаїль (1922),
  • Фра Герардо (1928, Мілан),
  • Чужоземець (Lo straniero, 1930 року у Римі),
  • Орсеоло (1935),
  • Золото (L'oro, 1947),
  • Ванна Лупи (1949),
  • Іфігенія (1951)
  • Каліостро (1953),
  • Дочка Йоріо (1954),
  • Вбивство у соборі (1958, Мілан),
  • Срібний тапок (1961);
Балети:
  • Їзанела (1913),
  • Венеціанське Рондо (1931);
Для солістів, хору та оркестру:

Епіталами на слова Катупла (1935);

Для оркестру:
  • Симфонії (1914, 1940),
  • Увертюра до трагічного фарс (1911),
  • Літній концерт (1928),
  • 3 симфонічні прилюди «Цар Едіп» Софокла (1904),
  • Танці «Aminte» Т. Тассо (1914);
Хори:
  • Едіп в Колон (1936),
  • Меса-Реквієм (1922;)
Для інструмента з оркестром
  • Поема для скрипки (1914),
Концерти для:
  • фортепіано (1933),
  • віолончелі (1934),
  • скрипки (1944),
  • арфи (1960);
Камерно-інструментальні ансамблі
  • Сонати для скрипки (1919) і для віолончелі (1921) з фортепіано
  • фортепіанне тріо (1925),
  • 2 струнні квартети (1906, 1933);
Для фортепіано
  • Дитячий альбом (1906);
Для голосу з фортепіано
  • 3 сонети Петрарки (1922),
  • 3 трагічні сонети (1944);

Літературні твори
  • La musica dei Greci, Roma, 1914;
  • Musicisti contemporanei, Mil., 1914;
  • Intermezzi critici, Firenze, (1921);
  • Paganini, Torino, 1940;
  • Musica e dramma, (Roma, 1945);
  • La musica italiana dell'Ottocento, Torino, (1947).

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119389533 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Archivio Storico Ricordi — 1808.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.