Іл-8

У 1942 році ОКБ С. В. Ільюшина отримало завдання створити важкий штурмовик-бомбардувальник на базі Іл-2, який міг би нести вантаж до тонни бомб. Техзавданням також передбачалося поліпшення бронювання, посилення вогневої потужності, а також ремоторизація на двигуні АМ-42[1].

Перший варіант Іл-8 (Іл-АМ-42) злетів 10 травня 1943 року і був виконаний за схемою Іл-2, але мав більш довгий (на 90 см) фюзеляж і збільшену площа крила при тому ж, що в Іл-2 розмаху (14,6 м)[2]. Кабіна була цільноброньованою, озброєння — як на Іл-2, однак також передбачалася встановлення гармат НС-37 на крилах[2]. Крім того, стрілець тепер розташовувався всередині зарезервованого об'єму, а не за ним, як на Іл-2, що підвищувало його шанси на виживання[2]. Машина повинна була брати на борт 1 тонну бомб і 8 РС-82 або РС-132. Другий варіант, злетів 1 січня 1944 року, відрізнявся криловими гарматами — замість НС-37 передбачалася установка штатних для Іл-2 ВЯ-23. Крім того, якщо перший варіант частково все ще був зроблений з дерева, то другий був суцільнометалевим[2].

Двигун АМ-38 був замінений на АМ-42 (потужність — 2000 к. с.), в результаті максимальна швидкість штурмовика на висоті 2240 метрів досягала 470 км/год, що перевищувало аналогічний показник Іл-2 майже на 50 км/год[2]. При наземних випробуваннях були виявлені недоліки двигуна — він відрізнявся перебоями в роботі, виявився схильний до вібрацій і підвищеного димоутворення[2].

Тим не менш, льотні випробування пройшли дуже успішно. Володимир Коккінакі, який керував літаком, зазначив його передбачуваність і чудову керованість[2]. Завдяки потужному мотору, швидкопідйомність зросла на 15 %, так само скоротилася довжина розбігу, крім того, літак став більш маневреним. Перший прототип всього виконав 44 польоти тривалістю 19.5 годин, по другому прототипу дані відсутні[2]. Державні випробування визнали завершеними 12 квітня 1944 року[2]. Головний інженер РСЧА А. К. Рєпін написав лист Маленкову і Шахуріну з проханням прийняти всі зусилля щодо негайної постановки в серію Іл-8 на авіаційних заводах № 1, 18 і 30. У якийсь момент передбачався випуск Іл-8 паралельно з Іл-2 на заводі № 18[2]. Однак цим планам не судилося збутися через швидкий прогрес по Іл-10.

Після закриття програми Іл-8 Ільюшин запропонував проєкт глибокої переробки, Іл-8-2, що використовує так само напрацювання та результати льотних випробувань Іл-10. Була перероблена кабіна пілота і турель стрілка, змінився склад озброєння і система охолодження двигуна. Корекція вигляду фюзеляжу і новий чотирилопатевий гвинт призвели до того, що швидкість досягла 461 км/год на рівні моря[3]. Незважаючи на схвалення проєкту військовими, в серію літак не пішов. Деякий час КБ просувало програму ремоторизації Іл-8-2 на АМ-43, форсовану версію АМ-42, однак дана програма не отримала розвитку[3]. Програма Іл-8 була реалізована тільки в частині ремоторизації деякої частини Іл-2 двигуном АМ-42[2].

Гарматне озброєння складалося з двох ВЯ-23 в крилах (або НС-37), а також двох ШКАС. Крім того, кормовий стрілок був озброєний 20-мм гарматою УБ-20 Берьозіна (на першому льотному зразку був встановлений 12.7-мм кулемет УБК)[2] в переробленій броньованій турельній установці.

• Розвідувальний варіант — проєктувався, відрізнявся зменшеним складом озброєння і більш потужною радіостанцією.[2] Передбачався так само для використання в якості літака-коригувальника[2].

• Перов В., Растренин О. Штурмовики Красной Армии. — М.: Авико-Пресс, 2001. — 176 с. — ISBN 5-85309-31-X.
• Gordon, Komissarov, Komissarov. OKB Ilyushin. — Hinckley, England: Midland Publishing, 2004. — 384 с. — ISBN 1-85780-183-3.