Імунна пам'ять

Імунна пам'ять — це здатність імунної системи організму після першої взаємодії з антигеном специфічно відповідати на його повторне введення. Поряд зі специфічністю, імунна пам'ять — найважливіша властивість імунної відповіді.

Позитивна імунна пам'ять виявляється як прискорена і посилена специфічна відповідь на повторне введення антигену. При первинній гуморальній імунній відповіді після введення антигену проходить кілька днів (латентний період) до появи в крові антитіл. Потім спостерігається поступове збільшення кількості антитіл до максимуму з подальшим зниженням. При вторинній відповіді на ту ж дозу антигену латентний період скорочується, крива збільшення антитіл стає крутішою з вищим піком, а її зниження відбувається повільніше.

У клітинному імунітеті імунна пам'ять проявляється прискореним відторгненням вторинного трансплантата і інтенсивнішою запально-некротичною реакцією на повторне внутрішньошкірне введення антигену.

Позитивна імунна відповідь до антигенних компонентів навколишнього середовища лежить в основі алергічних захворювань, а до резус-антигену (виникає при резус-несумісній вагітності) — в основі гемолітічної хвороби новонароджених. Негативна імунна пам'ять — це природна і надбана іммунологічна толерантність, що проявляється ослабленою відповіддю або її повною відсутністю як на перше, так і на повторне введення антигену. Порушення негативної імунологічної пам'яті до власних антигенів організму є патогенетичним механізмом деяких аутоімунних захворювань.

Вироблення негативної імунологічної пам'яті — найперспективніший прийом подолання гістонесумісності при трансплантації органів і тканин.

Імунна пам'ять при відповіді на різні антигени різна. Вона може бути короткостроковою (дні, тижні), довготривалою (місяці, роки) і довічною. Наприклад, людина, імунізована правцевим анатоксином або живою поліомієлітною вакциною, зберігає імунну пам'ять до 10 років.

Імунна пам'ять являє собою різновид біологічної пам'яті, і принципово відрізняється від нейронної пам'яті за способом її введення, рівнем зберігання та обсягом інформації. Осноновні носії імунної пам'яті — довгоживучі Т-і В-лімфоціти, які утворюються при первинній імунній відповіді і продовжують циркулювати з кров'ю та лімфою як специфічні попередники антиген-реактивних лімфоцитів. При вторинній відповіді ці клітини розмножуються, забезпечуючи швидке збільшення клону антитілоутворюючих або антиген-реактивних лімфоцитів даної специфічності. З інших механізмів імунної пам'яті (окрім клітин пам'яті) важливе значення мають імунні комплекси, цитофільні антитіла, а також блокуючі антитіла.

Імунну пам'ять можна перенести від імунного донора неімунного реципієнту, переливаючи живі лімфоцити або вводячи лімфоцітарний екстракт, що містить «фактор переносу» або імунну РНК.

Введення інформації в імунній пам'яті здійснюється антигеном, хоча інформація про антиген до цього моменту вже існує в генетичній пам'яті, що виникла у процесі філогенезу і у онтогенетичній пам'яті, з'явивилась у процесі ембріогенезу при диференціюванні лімфоїдних клітин. Інформаційна ємність імунної пам'яті — до 10¹⁰ біт на організм. У хребетних включається понад 100 біт на добу.