Інтермедіа

Стійкі поєднання жанрів перетворювалися в нові форми художньої практики, наприклад в такі, як візуальна поезія, мистецтво перфомансів . Ці симбіози відбувалися в руслі глобальної тенденції XX століття, яка полягала в руйнуванні кордонів між середовищами, змішання виразних засобів різних видів мистецтв. Під інтермедіа розумілися нові роботи які не могли бути описані в рамках існуючих на початок 1960-х років художніх категорій, тому що за змістом знаходилися між двома виразними засобами, які вже були відомі і використовувалися [3] .

Акціонерні практики 1960-х років являють собою яскравий приклад мистецтва створюваного на кордоні різних художніх стилів і напрямків. Вони виникають на перетині постмодерністських і авангардних течій сучасного мистецтва . В рамках інтермедіа розрізняються різні форми перформативних практик, серед яких першими були геппенінги і івенти. Потім автори геппенінгів стали робити флуксус , що відрізняється від них. Далі від цих форм віддокремилися експерименти інших художників, і вже треба було відрізнити те, що вони роблять від геппенінгів і флуксуса, так виник термін «художній перформанс» або просто перформанс [2] .

Серед художників ,які працювали на стику напрямків у формі інтермедіа, можна виділити: Діка Хіггінса, який створював роботи на стику живопису і кіно, театру і літератури, а також Віто Аккончі, Аллана Капроу, Карена Фінлі . Сьогодні інтермедіа означає специфічну художню діяльність, що грунтується на володінні виразними засобами різних мистецтв [3] .

У ряді американських університетів (наприклад, Університет штату Аризона [4], Університет Мену [5], Університет Південної Каліфорнії), в Канаді (Університет Конкордія) та Великій Британії (Художній коледж Единбургу) [6] починаючи з кінця 1960-х років ведеться підготовка за фахом «інтермедіа».

Інтермедіа є прабатьком нового медіамистецтва, в якому гібридні жанри ( інтернет-мистецтво, інтерактивні віртуальні середовища, мультимедійні інсталяції та ін. ) створюються переважно на основі цифрових і комп'ютерних технологій . У новому медіамистецтві застосовуються екрани, проекції, поліекрани, проте також часто його твори йдуть за межі екрану в глибину комп'ютерної віртуальної реальності, що змінює сприйняття глядачем твору. Якщо для екранного мистецтва ( кіномистецтва, телевізійного мистецтва ) не було характерно застосування інтерактивності (взаємодії глядача з твором), то образотворче мистецтво XX століття активно розвивало такі аспекти, пов'язані з інтерактивністю, як відкритість твору, мережева комунікація, участь глядача [3] .