Сучасне мистецтво

Суча́сне мисте́цтво (англ. Contemporary art) — необтяжене термінологічною точністю поняття, що може означати мистецтво, що твориться в теперішній момент, або посилатись на сукупність мистецьких напрямів, течій і практик, що виникли у другій половині XX століття — модернізму і постмодернізму. У роботах сучасних митців й мисткинь концептуальна ідея превалює над формою, технікою, засобами вираження.

Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку
Інсталяція Степана Рябченка «Рука, що благословляє» в Saatchi Gallery

Хронологічні рамки

Часові рамки сучасного мистецтва формулюються по-різному. Наприклад британський критик Майкл Арчер розпочинає хронологію сучасного мистецтва з 1960-х років[1], тоді як портал arthistory.about.com пропонує розгляд сучасного мистецтва починаючи з 1970-х років. У стосунку до національних культур, початок «сучасності» виявляє ще більшу розбіжність хронологій, наприклад художній музей Університету Кентукі пропонує хронологію сучасного американського мистецтва від 1905 року[2], в той же час українське сучасне мистецтво згідно з думкою мистецтвознавця Олександра Соловйова виникло в епоху перебудови[3]. На думку мистецтвознавиці Олени Голуб сучасне мистецтво в Україні розвивалося раніше (1960—1980), в опозиції до радянського офіціального мистецтва, в умовах андеграунду[4], який, за Вишеславським надалі трансформувався до мейнстріму, сукупності яскравих проявів постмодернізму[5].

Питання «сучасності» мистецтва природно змінюються з плином часу. Наприклад, польський мистецтвознавець Мечислав Порембський у книзі «Границя сучасності»[6] 1965 року видання знаходить витоки сучасного його епосі мистецтва у творчості дадаїстів початку XX століття і відштовхується від переважання принципу мистецтво для мистецтва, унезалежнення мистецтва від ринкової кон'юнктури, пошуку новітніх, невідомих раніше форм художнього вираження. Натомість наприкінці XX століття у філософії мистецтва з'являється протиставлення постмодерного мистецтва модерному, одним із важливих моментів якого стало заперечення елітності мистецтва та переважання принципу співіснування різних форм мистецтва. Оскільки початком постмодерної епохи зазвичай вважають 1960-ті — 1970-ті роки, часові рамки початку «сучасного мистецтва» відповідно були перенесені на ці десятиліття.

Естетика

На межі 1960-70-х років художні шукання того часу можна охарактеризувати як пошук альтернатив модернізму. Це виразилося в пошуку нових образів, нових засобів і матеріалів вираження, аж до дематеріалізації об'єкта (перформанси та хепенінг). Багато художників пішли слідом за французькими філософами і запропонували термін «постмодернізм». Можна сказати, що відбувся зсув від об'єкта до процесу.

Найпомітнішими явищами рубежу 1960-х і 1970-х можна назвати розвиток концептуального мистецтва і мінімалізму. У 70-х помітно посилилася соціальна спрямованість арт-процесу як з точки зору змісту (тим, підіймався у творчості художниками), так і складу: найпомітнішим явищем середини 70-х став фемінізм у мистецтві, а також наростання активності етнічних меншин (1980-і) і соціальних груп.

Кінець 70-х і 80-ті роки характеризуються «втомою» від концептуального мистецтва і мінімалізму і поверненням інтересу до зображальності, кольором і фігуративності (розквіт таких рухів як «Нові дикі»). На середину 80-х припадає час підйому рухів, активно використовуються образи масової культури — кемпізм, мистецтво іст-Віллідж, набирає сили нео-поп. До цього ж часу відноситься розквіт фотографії в мистецтві — все більше художників починають звертатися до неї як до засобу художнього вираження. Великий вплив зробив на мистецтво розвиток технологій, зокрема вдосконалення відео та аудіо у 60-х роках, а також поява комп'ютерів і мережі інтернет в 1990-х[7].

Початок 2000-х років відзначений розчаруванням у можливостях технічних засобів для художніх практик. При цьому конструктивних філософських виправдань сучасному мистецтву 21 століття поки не з'явилося. Деякі художники 2000-х вважають, що «сучасне мистецтво» стає інструментом влади «постдемократичного» суспільства[8][9].

На сучасному етапі розвитку цивілізації, мистецтво не може бути визначеним вичерпним формулюванням. Сучасне мистецтво тяжіє до відсутності естетичних та технічних обмежень у художньому вираженні. З'явились такі нові прийоми, як колаж, фотомонтаж, інсталяція, перформанс, хепенінг, які варіюють в змішаних комбінаціях на сучасних виставках, як, наприклад, «Матрікс» і «Агора Дігіталіс» УАЕМ або фестивалях Венеційська бієнале, documenta .

Значно ускладнюється і класифікація мистецтва за жанрами і стилями, ряд критиків та істориків мистецтва сходяться, що сучасне мистецтво характерне тим, що жодної категорії в ньому не існує[10].

Напрямки

Серед напрямків, що з'явилися в другій половині XX століття і відтак можна умовно назвати сучасними, є такі:

1960-ті

1970-ті

1980-ті

1990-ті

2000-ні

В Україні

В українському правовому полі сучасне мистецтво визначається як сукупність сформованих у другій половині ХХ століття художніх засобів та форм, в яких основна увага приділяється концептуальному вираженню проблематики взаємовідносин особистості та суспільства, що виражаються переважно у медіа-мистецтві (відео-арт, медіа-інсталяція, медіа-перформанс тощо), яке створюється та висвітлюється за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (відео-, комп'ютерні, мультимедійні тощо), а також у традиційних видах мистецтва (скульптура, живопис, графіка тощо).[11]

В Україні над розвитком сфери сучасного мистецтва працює декілька великих державних і приватних інституцій, зокрема, Мистецький Арсенал, Національний художній музей України, PinchukArtCentre, Львівський муніціпальний мистецький центр, ЄрміловЦентр, Фонд Ізоляція. Теорію і практику сучасного мистецтва досліджує дослідницька платформа PinchukArtCentre, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України.[12]

Див. також

Примітки
  1. Timeline современного искусства 60-х — 90-х годов
  2. Contemporary American Art Timeline
  3. Олександр Соловйов: «Сучасне мистецтво втратило месіанську функцію». Архів оригіналу за 31 грудня 2009. Процитовано 12 травня 2010.
  4. Олена Голуб. Свято непокори та будні андеграунду// К.: Видавничий Дім «Антиквар», 2017, ISBN 978-617-7285-11-2
  5. Електронна копія книги.Г. Вишеславський.Contemporary art України — від андеграунду до мейнстріму.К.:ІПСМ НАМ України.2020
  6. Mieczysław Porębski, Granica współczesności. Ze studiów nad kształtowaniem się poglądów artystycznych XX wieku, Ossolineum, Wrocław 1965.
  7. образовательный ресурс UbuWeb
  8. http://www.polit.nnov.ru/2004/07/08/demokracy/
  9. «A Crime Against Art»
  10. Що означає термін «сучасне мистецтво»?
  11. Наказ Міністерства культури України «Про затвердження Положення про Експертну раду Міністерства культури України з питань сучасного мистецтва» від 02.12.2016 № 1130. 02.12.2016.
  12. Наукові видання ІПСМУ].

Посилання

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.