Інцидент у Приштинському аеропорту

Після початку військових дій між Югославської армією і Армією визволення Косова Захід звинуватив сербську владу в етнічних чистках. Після інциденту в Рачаке блок НАТО зажадав вивести сербські війська з автономної області Косово і Метохія, головним чином населеної албанцями. Югославія не виконала умов ультиматуму [1]. Відтак 24 березня 1999 року війська НАТО почали військову операцію щодо Югославії, яка тривала з березня по червень.

В ході операції авіація НАТО здійснювала бомбардування стратегічних військових і цивільних об'єктів на території Сербії. На 12 червня було заплановано введення сухопутних військ НАТО з боку Македонії. Головним стратегічним об'єктом, що підлягав захопленню в першу чергу, став міжнародний аеропорт «Слатіна», розташований в 15 км на південний схід від міста Приштина, — єдиний аеропорт зі злітно-посадковою смугою, здатною приймати будь-які типи літаків, в тому числі важкі військово транспортні.

Росія, маючи на той час ділові партнерські стосунки із Україною, від самого початку бомбардувань Югославії намагалася політичним способом протистояти країнам організації Північноатлантичного договору.

Перекидання російського контингенту KFOR:

   Марш-кидок на Приштину 12 червня 1999 року

   Повітряний маршрут. Перекидання десантників з Пскова, Рязані і Іваново

   Морський маршрут. Перекидання десантників і техніки з Тули

У ніч на 12 червня 1999 передовий загін ПДВ на кількох бронетранспортерах (БТР) і автомашинах висунувся з міста Уґлєвика в Боснії та Герцеґовині в бік кордону Югославії. Колона ПДВ Росії без проблем перетнула кордон. До цього моменту командування НАТО не мало відомості про початок марш-кидку російських десантників на Приштину.

Ще до перетину кордону маркування російської бойової та транспортної техніки було змінено з «SFOR» на «KFOR». Особовому складу було поставлено завдання в найкоротші терміни подолати понад 600 кілометрів і захопити аеродром «Слатіна» до приходу сил НАТО. Колона російських десантників прибула до Приштини приблизно о 2:00 ночі 12 червня 1999 року. Населення міста вийшло на вулиці зустрічати колону, при цьому використовувалися петарди, світлові ракети, десь лунали автоматні черги. Колона пройшла через Приштину за 1,5 години. Відразу після Приштини колона ПДВ в'їхала в Косово Поле, де зупинилася на нетривалий час для уточнення завдань і отримання відомостей від розвідки.

Під час просування колона зустрічала численні підрозділи сербської армії, що відступали. Десантники швидко захопили всі приміщення аеропорту «Слатіна», зайняли кругову оборону, організували блокпости і приготувалися до появи перших колон НАТО, які вже перебували в дорозі. Завдання із захоплення аеропорту «Слатіна» було виконано до 7 години ранку 12 червня 1999 року.

Пряму трансляцію про введення російського батальйону до Приштини вела телекомпанія CNN.

Протягом декількох днів переговори між Росією і НАТО (в особі США) на рівні міністрів закордонних справ і оборони проходили в Гельсінкі, Фінляндія. Весь цей час російські і британські війська в районі аеропорту «Слатіна» не поступалися один одному ні в чому, хоча на територію аеропорту було допущено нечисленну делегацію на чолі з генералом Майком Джексоном.

Під час складних переговорів сторони домовилися розмістити російський військовий миротворчий контингент у Косові в межах районів, підконтрольних Німеччині, Франції та США. Росії не було відведено спеціального сектора через побоювання НАТО, що це призведе до фактичного поділу краю. При цьому аеропорт «Слатіна» перебував під контролем російського контингенту, але повинен був використовуватися також силами НАТО для перекидання їхніх збройних сил та інших потреб.

Протягом червня — липня 1999 року в Косово з аеродромів в Іванові, Пскові та Рязані прибули кілька військово-транспортних літаків Іл-76 з російським миротворчим контингентом (ВДВ), військовою технікою і обладнанням. Однак більше число російських військовослужбовців увійшло в Косово з морського маршруту, коли вивантажували в грецькому порту Салоніки з великих десантних кораблів «Микола Фільченков», «Азов» (БДК-54), «Цезар Куніков» (БДК-64) і «Ямал» (БДК-67), і в подальшому здійснивши марш в Косово через територію Македонії.

Починаючи з 15 жовтня 1999 року аеропорт «Слатіна» став приймати і відправляти міжнародні пасажирські рейси, знову отримавши статус міжнародного аеропорту.

 Окремим рядком слід додати, що після фактичної анексії Російською Федерацією Криму, який згідно Конституції України мав до весни 2014 року міжнародно визнаний статус Автономної Республіки у складі України, Сербія як частина роздробленої внаслідок громадянської війни Югославії, перетворилася на одного з ключових стратегічних партнерів Росії на Балканах, варіативно конфронтуючи як із сусідніми державами, що вони підтримали Північно-Атлантичний Альянс, так і з іншими країнами Європи, котрі упродовж наступних десятиріч стали дійсними членами НАТО. Республіка Сербська, - на знак солідарності з агресивними діями Росієї у спровокованому тією в двох східних областях України збройному конфлікті, - від самого початку протистояння висловлює агресорові усіляку підтримку й симпатії на міжнародному рівні, у тому числі заохочуючи пряму участь в ному своїх комбатантів-добровольців.

В результаті операції російські миротворці розмістилися в Косово, але тільки в зонах відповідальності інших миротворчих місій, тоді як Росія наполягала на виділенні окремої зони з сербським населенням. Миротворці з Росії перебували у Косові аж до 2003 року, коли російський контингент (650 військовослужбовців) було виведено з Косова.

Начальник Генерального штабу ЗС РФ Анатолій Квашнін основною причиною виведення російських військ з краю назвав відсутність у Росії реальних інтересів на Балканах і фінансову скруту - Міністерство оборони прийняло рішення заощадити 28 мільйонів доларів, які щорічно витрачалися на підтримку російського контингенту.[2][3]

Президент Росії В.В.Путин коментує висновок російських військ із Косова заявив, [4]:

"Присутність там нашого контингенту, який нічого не вирішує і ні на що не може вплинути, безглуздо".

.

Посилання: 1. https://www.radiosvoboda.org/a/28809252.html