Ірландсько-англосаксонське письмо

Разом з християнською релігією мандрівні ченці-місіонери поширювали і християнське письмо. Таким шляхом напівунціальне письмо перейшло у VI сторіччі до Ірландії, а звідти й далі до найближчих сусідів — англосаксів. Римський курсив був абсолютно невідомий на Британських островах. Тому напівунціальне письмо в цих країнах мало своєрідну форму, іншу ніж на материку. Пізніше різні модифікації англосакського письма стали розповсюджуватися і на материку іммігрантами, відомими під назвою «Шотландських ченців». Вони засновували у Франції, Німеччині, Швейцарії та Італії монастирі з скрипторіями (писемними палатами, від лат. scriptor — писар, переписувач). Школи які виникли в цих скрипторіях зіграли помітну роль в подальшому розвитку письма.

Ірландський-англосакське письмо запозичило багато від рун (письма, поширеного серед давніх германців) і від грецького капітального письма, тому округлі букви перетворювалися часто в тверді і надломлені. У лігатурах (злитих буквах, від лат. ligare — зв'язувати), утворених з букв капітального листа і унціала, помічається незвична сміливість виконання. У письмі помітні акуратні проміжки між словами і мале число скорочень. Їх стало помітно більше в IX сторіччі.

VII—VIII сторіччя часто називаються «Золотим століттям» ірландської культури. Ця назва обумовлена поза сумнівом і досягненнями в мистецтві письма. Ірландсько-англосакське письмо вийшло з вживання лише після закінчення XIII століття (у епоху ранньої готики), не зважаючи на те, що на Британських островах каролінське письмо був відоме вже в IX сторіччі.

• Ґельський шрифт

• Англосаксонське письмо; Ірландське письмо // 221 Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 37; 221. — 552 с.
• Pfeffer Mediæval
• Wiglaf the Writer — Insular Minuscule