Історичні наукові товариства

Історичні наукові товариства — одна з форм організації історичної науки (див. Інституціоналізація історичної науки). Виникнення їх було пов'язане з утвердженням наприкінці 18 ст. академічного статусу історичних досліджень. За новими канонами продукування історичних знань потребувало розгалуженої мережі архівів, бібліотек, університетів та фахових об'єднань (асоціацій) істориків. Останні відігравали поліфункціональну роль:
1) спільна розробка групами науковців дослідницьких проблем, окреслених національними, регіональними або предметно-дисциплінарними межами;
2) архівна евристика, систематичне впорядкування архівів, бібліотек та музеїв, публікація архівних джерел (серійні видання документів, періодичні видання, неперіодичні збірники; заснування друкарень і видавництв та ін.);
3) проведення польових археологічних та етнографічних досліджень, статистичних, економічних, географічних і демографічних обстежень і тому подібного;
4) фахова підготовка професійних істориків, які проходили неформальний вишкіл на семінарах, засіданнях І.н.т. (доповіді, реферати, диспути), а також брали участь у науково-дослідних проектах цих інституцій;
5) популяризація історичних знань;
6) культурні та просвітницькі функції (музейництво, охорона пам'яток, залучення громадськості до вивчення місцевих старожитностей та історії регіону, до проведення культурно-освітніх та ін. акцій).

На українських землях, що перебували в складі Російської імперії та Австрії (з 1867– Австро-Угорщина), І.н.т. виникли в 30–40-х рр. 19 ст. Первісно вони були об'єднаннями не тільки професійних дослідників, а й істориків-аматорів та дослідників з ін. соціогуманітарних дисциплін за участю або під зверхністю місцевих представників імперської влади. Від самого початку виникло дві організаційні форми І.н.т.:
1) асоц. дослідників для вивчення історії регіонів (Одеське товариство історії та старожитностей; 1839);
2) інституції археогр.-архів. спрямування, що створювалися під егідою місц. влади (Тимчасова комісія для розбору давніх актів при київ., волин. і подільському генерал-губернаторі; див. Київська археографічна комісія). Українські вчені брали активну участь у роботі рос. І.н.т., зокрема, О.Бодянський був секретарем Московського товариства історії та старожитностей і редактором "Чтений…" цього товариства, де було надруковано низку праць і матеріалів з української історії, в т. ч. "Історія Русів" (1846). Дещо пізніше з'являється третя форма І.н.т. – з широкою проблематикою досліджень, провідні позиції в них посіли університетські вчені та науковці з вищих шкіл (Історичне товариство Нестора-літописця, Церковно-історичне та археологічне товариство при Київській духовній академії (обидва 1872; див. Церковно-історичні товариства), Історико-філологічне товариство при Харківському університеті, Історико-філологічне товариство при Імператорському Новоросійському університеті, Історико-філологічне товариство при Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині). У 1-й пол. 70-х рр. 19 ст. важливу роль в організації укр. учених, які вивчали географію, етнографію, економіку, статистику та історію України, відіграв Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Зі спробами модернізації рос. сусп-ва 60–80-х рр. 19 ст. та з розбудовою архів. справи в Рос. імперії пов'язане створення губернських учених архівних комісій, первісним призначенням яких були впорядкування та систематизація губернських архівів, але згодом вони поширили свою діяльність на дослідження історії регіонів. У Наддніпрянській Україні губернські вчені архів. комісії функціонували в Таврійській (Сімферополь, 1887), Черніг. (1896), Херсон. (1898), Катериносл., Полтав. (обидві 1903), Київ. (1914), Харків. (1915) губерніях. Їхня діяльність регламентувалася "Положенням про губернські історичні архіви та вчені архівні комісії" від 13 квіт. 1884. Попечителем кожної з комісій був місц. губернатор, а склад формувався з місц. чиновників, духовенства, письменників, науковців та ін. Місц.-регіональну спрямованість мали Подільське єпархіальне історико-археол. товариство в Кам'янці-Подільському (1903), Товариство прихильників української науки, літератури і штуки у Львові та ін. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. виникають загальнонац. наук. товариства, що розробляли дослідницьку проблематику в розрізі багатьох наук. дисциплін та галузей як соціогуманітарних, так і природничих, фіз.-мат. та ін. У рамках таких товариств діяли істор. секції. Загальнонац. товариствами стали: Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1873–92 – Літ., а з 1892 – Наук. товариство), Українське наукове товариство в Києві. Ці товариства були, по суті, прообразами майбутньої АН. Укр. вчені брали також активну участь у діяльності рос. І.н.т., у т. ч. Моск. та Рос. археол. товариств, Воєнно-істор. товариства, яке мало свої від. в Києві й Одесі, та ін. Після поразки української революції 1917–1921 переважна більшість І.н.т. припинила своє існування. Проте протягом 1920-х рр. відбувається певна активізація діяльності І.н.т. Частина з них функціонувала при ВУАН (Історичне товариство Нестора-літописця, Укр. наук. товариство, Товариство прихильників укр. історії, писемності та мови в Петрограді (1921; див. Товариство дослідників української історії, писемності та мови в Ленінграді) та ін.), але вони поступово втрачали своє значення фахових асоц. дослідників і перетворювалися на звичайні структурні одиниці в системі ВУАН (нині Національна академія наук України) чи вищої школи. На листопадовій (1929) сесії ВУАН за пропозицією наркома освіти М.Скрипника було ухвалено рішення про ліквідацію наук. товариств у системі ВУАН. Частина з них була ліквідована, а ін. в процесі реорганізації ВУАН були приєднані до існуючих або новоутворених НДІ. Наприкінці 1920-х – поч. 30-х рр. припинили свою діяльність й І.н.т. при установах вищої школи. З приєднанням Західної України до СРСР подібна доля спіткала й тамтешні І.н.т., зокрема НТШ, яке в січ. 1940 ліквідували, а майно передали до АН УРСР.

Низку нових І.н.т. створили укр. вчені на еміграції та в діаспорі: Українське історично-філологічне товариство (1923), Укр. воєн.-істор. товариство (засноване 1920, поновлене 1925–26), Українське генеалогічно-геральдичне товариство (1963), Українське історичне товариство (1965) та ін. 1947 на еміграції відновило свою діяльність НТШ.

З розпадом СРСР упродовж 1990-х рр. поновили або поширили діяльність в Україні І.н.т., які функціонували на еміграції та в діаспорі (НТШ, Укр. істор. товариство та ін). Одночасно виникло кілька ін. фахових об'єднань істориків, які здебільшого мають регіональне або фахово-дисциплінарне спрямування.