Археологія

Археологічні розкопки в Гоніо, Аджарія, Грузія

Термін «археологія» з'явився в Греції (4 ст. до н. е.) в розумінні науки про стародавність.

У середньовічній Європі археологія майже не розвивалася. В епоху Відродження (15-16 століття) розвиток археології пожвавився у зв'язку з вивченням пам'яток античного мистецтва. Новий поштовх археологічним дослідженням у Західній Європі дали успішні розкопки Помпеї у 18 столітті. У середині 19 століття почали вивчати пам'ятки палеоліту.

У 20-х роках 20 століття великі археологічні дослідження здійснені в Азії — у Дворіччі (розкопки Ура) та Індії (розкопки в долині Інду), які дали можливість висвітлити характер шумерської та індської цивілізацій (4-е тис. до н. е.).

В Україні ще в епоху Київської Русі приділялась увага археологічним пам'яткам. Літописці (Никон Печерський) у своїх працях посилалися на давні городища й кургани. Одними з перших археологічних розкопок в Україні можна вважати розкопки Десятинної церкви в Києві (зруйнована татаро-монголами 1240), що були здійснені Петром Могилою в 30-х роках 17 ст. з метою будівництва на її місці нової церкви під тією ж назвою. Колекції Оружейної палати і їх опис 17 ст. свідчать про зародження в Російській імперії вже в той час інтересу до древностей, в першу чергу до зброї та предметів декоративного мистецтва. На початку 18 ст. Петро І, створюючи музеї в Росії, звернув увагу на потребу збирання та археологічних матеріалів. У 1739 В. М. Татищев видав одну з перших у світі інструкцій для археологічних розкопок. Великого значення надавав вивченню археологічних пам'яток М. В. Ломоносов, використовуючи їх у своїх історичних працях. Т. Г. Шевченко називав археологію «матір'ю історії»

Я люблю археологію—цю таємничу праматір історії. Запис у «Щоденнику», Т. Г. Шевченка.

Початок спеціальних археологічних досліджень припадає на другу половину 18 і початок 19 ст., коли до складу Російської імперії були включені райони Північного Причорномор'я, зокрема південь України, багаті на античні та скіфські пам'ятки.

У 1763 поблизу сучасного Кропивницького був розкопаний великий скіфський курган, а в кінці 18 ст. розпочалися дослідження залишків стародавніх грецьких міст і курганів у Криму. В 1830 був розкопаний великий «царський» скіфський курган Куль-Оба біля Керчі.

З розгортанням археологічних досліджень була зв'язана організація в Україні ряду музеїв — Миколаївського (1806), Феодосійського (1811), Одеського (1825), Керченського (1826) та Одеського товариства історії та старожитностей (1839). Згодом такі товариства виникли в Петербурзі (Російське археологічне товариство, 1846), в Москві (Московське археологічне товариство, 1864) і в Прибалтиці.

На початку 19 ст. почалося вивчення слов'янських пам'яток та староруських міст. Найвизначнішими з них були Десятинна церква і Золоті Ворота в Києві, розкопані в 1824 і 1832—33 рр., та підмосковні слов'янські кургани, перші розкопки яких були проведені 1838. Широкі археологічні дослідження в серед 19 ст. привели до утворення в 1859 першої державної археологічної установи — Археологічної комісії, на яку було покладено керівництво археологічними дослідженнями в Росії. В 1873 був створений Московський історичний музей, який, поряд з Ермітажем, став найбільшим центром зберігання археологічних колекцій. У 1899 був організований Київський історичний музей.

У 1871 була відкрита Гінцівська палеолітична стоянка на Полтавщині (перша з виявлених в межах тодішньої Російської імперії), а потім і такі відомі палеолітичні стоянки, як Карачарівська на ріці Ока (1877), Костенки І на Дону (1879), Вовчий Грот у Криму (1880), Кирилівська в Києві (1893—1903), Мізинська на Десні (1908—1916) та ін. В галузі вивчення неоліту заслуговують на увагу дослідження на Ладозі і 878—82, на Дніпрі, в околицях Києва (1867—1888) та відкриття і дослідження комплексу наскельних зображень на Кам'яній Могилі поблизу Мелітополя (1880), частина яких належить до неолітичного часу. Значними були дослідження пам'яток ранньоземлеробської трипільської культури в Україні, відкритої в кін. 19 ст. На початку 20 ст. були здійснені широкі розкопки курганів епохи міді-бронзи на Лівобережжі України, на основі яких В. О. Городцов створив першу періодизацію цієї епохи (ямна, катакомбна і зрубна культури). Визначною пам'яткою нього часу був також розкопаний 1897 відомий Майкопський курган. Як і раніше, продовжувалися дослідження великих і багатих скіфських курганів на півдні України та на північному Кавказі, найзначнішими з яких були Чортомлицький курган (1863) і Солоха (1912) на Нижньому Дніпрі та Велика Близниця (1864) на Тамані. Найвизначнішими пам'ятками лісостепових племен скіфського часу, дослідженими в дореволюційний час, були великі групи курганів у районі Сміли на Черкащині, Оксютинські поблизу Ромен, «Часті кургани» на Дону, поблизу Воронежа, а також городища — Нільське на Полтавщині, Пастирське і Мотронинське на Черкащині. Великих масштабів набрало дослідження пам'яток античних міст північного Причорномор'я — Ольвії, Пантікапея, Херсонеса, Тіри та ін. В кін. 19 та на початку 20 ст. були здійснені розкопки Зарубинецького та Черняхівського могильників культури «полів поховань» на Київщині, слов'янських курганів поблизу Новгорода, слов'янського городища в Ромнах на ріці Сула, Гніздовського могильника поблизу Смоленська, Чорної Могили в Чернігові і курганів сіверян на Лівобережжі України. В кін. 19 ст. О. А. Спицин здійснив першу спробу висвітлення проблеми розселення древньоруських племен на основі археологічних (курганних) матеріалів. Древньоруські пам'ятки досліджувалися в Києві (Киселівка — 1894—98, Десятинна церква — 1907—14), селі Білогородка поблизу Києва (1909—1910), на Княжій Горі поблизу Канева (1891—1893) та в інших місцях. В кінці 19 та на початку 20 ст. значні археологічні дослідження провадились також в Середній Азії (елліністичні міста, стародавній Самарканд) та Закавказзі (розкопки середньовічної столиці Вірменії Ані).

Значне місце в розвитку дореволюційної археології займали дослідження в Україні. Про це свідчить, зокрема, той важливий факт, що результатам їх вивчення була присвячена робота шести (з 15) Всеросійських археологічних з'їздів. Археологія в дореволюційній Росії, в тому числі й в Україні, була дворянсько-буржуазною наукою і переслідувала цілком виразні класові цілі. Вона зовсім не займалася питаннями історії безпосередніх виробників, приділяючи основну увагу добуванню найбільш коштовних та ефектних старожитностей, що зосереджувались в імператорських музеях та в приватних колекціях. Значною перешкодою розвиткові археології в дореволюційний час була приватна власність на землю та археологічні пам'ятки, що знаходилися в ній. Для їх дослідження потрібні були не лише кошти, але й дозвіл власника землі.

В радянському союзі археологічні дослідження почали серйозно проводитись лише після Другої Світової війни, особливо в районах великих будов. Характерним для радянської археології є комплексне вивчення пам'яток археологами, палеонтологами, геологами. На основі дослідження археологічних знахідок одержано нові дані про автохтонність східних слов'ян, про високий рівень матеріальної культури і економічні зв'язки Київської Русі з сусідніми країнами. Першою радянською науковою археологічною установою в СРСР була створена декретом 1919 на базі колишньої Археологічної комісії Державна академія історії матеріальної культури, реорганізована 1937 в Інститут історії матеріальної культури АН СРСР. В академіях наук союзних республік існували інститути археології або сектори археології. Понад 500 музеїв у всіх областях і республіках мали археологічні відділи. Наукові співробітники музеїв вели археологічні дослідження, використовуювали археологічний матеріал для культурно-освітньої роботи.

Після утворення АН УРСР в її системі була створена Комісія для складання археологічної карти України. Згодом вона була реорганізована в Археологічну комісію (1921), на базі якої в 1923 був створений Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археологічну діяльність в Україні. У 1921 в системі АН УРСР був створений Кабінет антропології і етнології, який зосередив свою діяльність на вивченні пам'яток давньої історії. У 1934 в системі АН УСРР був заснований Інститут історії матеріальної культури, реорганізований 1938 в Інститут археології, який став центральною науково-дослідною установою з керівництва археологічними дослідженнями в УРСР. Інститут археології видавав ряд наукових, серій («Археологія», «Археологічні пам'ятки УРСР», «Краткие сообщения Института археологии») та окремі монографії, в яких висвітлювались результати археологічних досліджень в Україні.

Археологічні дослідження в Україні провадили і провадять також багато інших наукових установ (Одеська комісія краєзнавства, Одеське археологічне товариство, Інститут суспільних наук АН УРСР), археологічні музеї (Київський, Харківський, Львівський, Дніпропетровський, Чернігівський, Одеський, Уманський, Житомирський, Ізюмський та багато ін.), виші (Харківський, Одеський університети та ін.) та наукові товариства. У співробітництві з українськими археологами в дослідженнях в Україні беруть участь археологи з інших країн (спеціалісти з Ермітажу тощо).

Нині археологія має міцний методологічний фундамент для глибокого вивчення історії суспільства на основі пам'яток матеріальної культури.

Від 1991 року Україна припинила фінансування експедиційної діяльності своїх археологів. Відтоді Інститут археології НАНУ отримує тільки зарплати. Попри це, кількість експедицій збільшилася. Їх джерелом головним чином є три фактори:

• розкопки, які передують будівництву
• студентська археологічна практика
• спільні проекти за фінансування іноземців[2]

Невдовзі після розкопок на Акрополі, фото 1865 року зі скляного негатива.

Археологія вивчає історію суспільства за матеріальними останками життя і діяльності людей — матеріальним пам'ятникам. Послідовність робіт полягає в попередньому аналізі місцевості, розкопках, класифікації, датуванню й інтерпретації знахідок.

З 1958 використовується метод радіовуглецевого датування для визначення віку археологічних шарів і знахідок.

Методики і методи досліджень, етапи:

1. польові дослідження-спостереження за станом ґрунту і залишків та детальної фіксації усіх об'єктів у просторі(на план) стосовно умовного репера та один одного, а також за глибиною залягання.

1.1. розкопки-надзвичайно відповідальний процес, адже у їх процесі знищується пам'ятка.

2. культурно-хронологічна атрибуція (лабораторно-комеральна робота) — дослідження, датування. Пам'ятка долучається до якоїсь археологічної культури чи хронологічної групи, використовуючи, в тому числі, методи археометрії.

3. історичні реконструкції — інтерпретаційний етап.

• Археологія України
• Археометрія
• Спілка археологів України
• День археолога
• Чорна археологія
• Підводна археологія

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Терпиловський Р. Археологія // Спеціальні історичні дисципліни. Довідник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Редкол.: В. А. Смолій (гол. ред.); І. Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко та ін. — К.: Либідь, 2008. — C. 29—37. — ISBN 978-966-06-0538-1.
• Толочко П. П. Археологія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 134. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• П. П. Толочко. Археологія // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

• Антична археологія: навчальний посібник / А. Ю. Баукова. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014. — 346 с. — ISBN 978-617-10-0153-4
• Археологічна наука у Львові. Перша половина ХХ століття / О. Ситник ; НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип'якевича, Ін-т археол. Жешів. ун-ту (РП), Фундація Жешів. археол. осередка. — Л. ; Жешів: [б. в.], 2012. — 365 c. : іл. — Тит. арк. і текст парал. укр., англ. — Бібліогр.: с. 329—365 (956 назв). — ISBN 978-83-7667-112-3
• Археологія доби Галицько-Волинської держави / Святослав Терський. — К. : Стародавній Світ, 2014. — 164 с. : 131 рис., 26 фото.
• Археологія України: підручник [для студ. історичних спеціальностей вищ. навч. закл.] / І. С. Винокур, Д. Я. Телєгін. 2-е вид. доп. і перероб. — Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2005. — 480 с. : іл.
• Археологія України (середньовічна доба) : навч. посіб. / С. В. Терський. – Львів : Львівська політехніка, 2017. – 256 с. – ISBN 966-941-040-5
• Археологія та історія: навч. посіб. [для викл. і студ. іст. ф-тів вищ. навч. закл., вчителів загальноосвіт. шк.] / Н. С. Абашина, Д. Н. Козак, Є. В. Синиця, Р. В. Терпиловський ; НАН України, Ін-т археології, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Каф. археології та музеєзнавства. — К. : Стародавній світ, 2012. — 366 с. : іл. — Бібліогр.: с. 360—363. — ISBN 978-966-2608-05-2
• Дослідники археології України: енциклопедичний словник-довідник / Г. Г. Мезенцева ; НАН України, Інститут археології, Чернігівський держ. педагогічний ін-т ім. Т. Г. Шевченка. — Чернігів: Сіверянська думка, 1997. — 205 с. — ISBN 966-02-0233-4
• Словник-довідник з археології / За ред. Н. О. Гаврилюка. — Київ: Наукова думка, 1996. — 430 с.
• Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957.
• Шовкопляс І. Г. Археологічні дослідження на Україні (1917—1957). К., 1957.
• Дослідження на Володимир-Волинському городищі у 2010—2012 роках: джерела і матеріали / О. Є. Златогорський, С. Д. Панишко ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Л. Українки, ДП «Волин. старожитності» ДП «НДЦ», «Охорон. археол. служба України» Ін-ту археол. НАН України. — Луцьк: Волин. старожитності, 2013. — 166 с. : іл. — (Серія «Втрачена хронологія»). — Бібліогр. в кінці розділів. — ISBN 978-966-2780-14-7
• Що розповідають та приховують археологічні пам'ятки / М. В. Роздобудько. — К. : Академперіодика, 2015. — 303 с., 48 с. іл. — ISBN 978-966-360-297-4
• Ефименко П. П. Первобытное обшество. К., 1953.
• Пассек Т. С. Периодизации трипольских поселений (III—II тысячелетие до н. э.) М.—Л., 1949.
• Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. 1. М.—Л., 1955.

• Інститут археології НАНУ
• Спілка археологів України
• Література з археології // Електронна бібліотека "Україніка"
• Barbaricum — Археологія України / Археология Украины (укр.)
• Кафедра археології та музеєзнавства Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка.
• Сервер восточноевропейской археологии (рос.)
• Восточноевропейский археологический журнал (рос.)
• Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України
• Рудая Н. А. ПАЛИНОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ (учебно-методическое пособие для археологов)
• Частные археологические коллекции: благо или бич для науки и общества?
• (рос.) Археология 3d — тривимірні реконструкції відомих археологічних пам'яток, визначних місць, історії розвитку міст світу.
• (англ.) Penn Museum — Музей археології та антропології Університету Пенсильванії.