Історія Гаїті

Христофор Колумб

Острів Гаїті було відкрито Христофором Колумбом 6 грудня 1492 р. і названо ним Еспаньйолою.

Іспанські колонізатори швидко винищили індіанське населення. До 1548 року індіанців залишалося всього близько 500 осіб. Для роботи на плантаціях цукрової тростини та на золотих копальнях з початку XVI ст. стали широко ввозитися чорношкірі раби з Африки. З початку XVII ст. на Гаїті проникали англійські флібустьєри і французькі буканьєри. Спочатку пірати влаштувалися на невеликому острові Тортю (Тортуга), а потім заволоділи північно-східним узбережжям Еспаньйоли. В 1665 вони підкорилися французькій владі. В 1697 за Рісвікським мирним договором Еспаньйола була офіційно поділена між Францією та Іспанією. За іспанцями залишилася східна частина острова (колонія Санто-Домінго). Західна частина відійшла до Франції, діставши назву Сан-Домінго.

Сан-Домінго було найважливішою французькою колонією у Вест-Індії. Товари, які виготовлялися в ній — цукор, кава, індиго, виляск і какао — були основними статтями французького експорту. В кінці 18 ст. в цьому володінні жили 452 тис. чорних рабів, 42 тис. білих і 50 тис. вільних мулатів і негрів. Вся економічна влада знаходилася в руках білої олігархії — найбільших плантаторів, офіцерів та урядовців. Більшість негрів залишалася абсолютно безправними рабами. Деякі розбагатілі мулати самі купували плантації і рабів, але все одно піддавалися дискримінації з боку білої верхівки.

Туссен Лувертюр (фр. Toussaint L'Ouverture), лідер боротьби за суверенітет Гаїті

Детонатором вибуху послужила Велика французька революція, яка проголосила гасла політичної свободи та прав людини. Білі плантатори зажадали участь в управлінні колонією і скликали загальноколоніальні збори. Зі свого боку, вільні мулати на чолі з Жаком Венсаном Оже підняли восени 1790 повстання, добиваючися рівноправності з білими. Бунт було жорстоко придушено, його лідерів страчено, але Установчі збори Франції постановили зрівняти негрів та мулатів, народжених від вільних батьків, у правах із білими і дати їм доступ до представницьких установ колонії.

Незалежність проголошено 1 січня 1804 року. Франція визнала її у 1825, в обмін на контрибуцію в 150 мільйонів франків золотом (у 1838 суму було зменшено до 90 мільйонів).

В січні-квітні 1804 року генерал Жан-Жак Дессалін, президент незалежного Гаїті, наказав знищити більшість білого населення Гаїті, за винятком священиків, лікарів, ремісників та «негрофілів» (білих, які симпатизували чорним і виступали за їхні права). Інший виняток — солдати польського легіону у складі французької армії, які відмовилися битися проти гаїтянської незалежності і залишилися в країні після евакуації французів.

Слід зазначити, що деякі гаїтянські генерали саботували геноцид і часто приховували білих, допомагаючи їм емігрувати[1].

В жовтні 1804 року Дессалін оголосив себе імператором Жаком I, імітуючи Наполеона Бонапарта. Він створив сильну армію, яка становила одну десяту всього населення. Конституція оголошувала всіх громадян Гаїті «неграми», незалежно від кольору шкіри.

Конституція 1805 року підтвердила скасування рабства і заборонила білим іноземцям мати нерухомість на території Гаїті. Частину земель було передано колишнім рабам, що викликало незадоволення колишніх повстанських воєначальників, які перетворилися тепер на феодалів-плантаторів. У жовтні 1806 року вони підняли заколот і проголосили тимчасовим президентом генерала-негра Анрі Крістофа. Дессаліна було вбито змовниками. В грудні Конституційна асамблея обрала Крістофа президентом, але той відмовився прийняти обмеження його влади, встановлене мулатською верхівкою. На початку 1807 року Крістоф був змушений відступити на північ країни, а асамблея в Порт-о-Пренсі обрала президентом Республіки Гаїті генерала-мулата Олександра Петіона. Держава розкололася на «Державу Гаїті», контрольовану Анрі Крістофом, та «Республіку Гаїті», контрольовану Александром Петіоном.

У 1811 році Крістоф проголосив себе королем Анрі I. У його королівстві з'явився дворянський клас, що складався з негрів, засновано школи, створено армію, почала розвиватися торгівля.

В Республіці Гаїті, контрольованій Петіоном, було вжито низку заходів, що дали поштовх розвитку економіки: зокрема, землі роздано дрібним землевласникам і скасовано податок у розмірі третини врожаю. Петіон підтримував боротьбу за незалежність Латинської Америки і допомагав Болівару.

Після смерті Петіона в березні 1818 президентом став Жан-П'єр Буайє, який зумів поширити свій вплив на весь острів і став правителем усього Гаїті.

Буайє правив Гаїті до 1843 року. Він домігся від Франції визнання незалежності, але в обмін повинен був сплатити компенсацію за вилучену власність. У березні 1843 року після збройного повстання Буайє подав у відставку. Його на посту президента змінив Шарль Ерар, при якому в 1844 році Санто-Домінго відокремилося від країни.

До 1847 року в країні змінилося 5 урядів, після чого в березні 1847 року президентом було обрано Фостена Елі Сулука. В серпні 1849 року він проголосив себе імператором Фостеном I, переслідував мулатів і нестримно витрачав державні кошти, що призвело до злиднів серед населення і зростання невдоволення. Спроби повернути Домініканську Республіку під контроль Гаїті були невдалими.

В січні 1859 року генерал Фабр Жефрар повалив Сулука і спробував вивести країну з кризи: робив заходи з розвитку економіки, створив морський, мистецький та медичний коледжі. В 1867 році його було повалено. До 1879 року в країні панував хаос: уряди змінювалися один за одним. У 1879 році до влади прийшов генерал Етьєн Саломон, який провів ряд реформ і погасив зовнішній борг. Після падіння його режиму країна знову впала в кризу.

Становище ще більше погіршилося на початку XX століття, коли влада надрукувала багато грошей, які швидко знецінилися. Країну захлеснула інфляція.

27 січня 1914 страйк і повстання призвели до відставки президента Мішеля Ореста. Почалися масові заворушення і погроми в усій країні.

З метою придушення заворушень на острові висадилися морські піхотинці США, які зайняли Центральний банк і вилучили золоті запаси країни. 8 лютого президентом став Емануель Орест Самора. Тривалі заворушення призвели до його відставки. В лютому 1915 року до влади прийшов проамериканець Жан Вільбрен Гійом Сан. У столиці знову спалахнули заворушення, і Гійом Сан сховався у французькому посольстві. 27 липня в столичній в'язниці було страчено 170 політичних в'язнів. У відповідь на це 28 липня оскаженілий натовп міських мешканців увірвався до посольства, витяг генерала Сана на площу, де його закидали камінням до смерті. Під контролем США країна знаходилася до 1934 року.

У 1988-1989 рр. відбулося кілька переворотів, у 1991 році Жан-Бертран Аристид був обраний президентом, але був скинутий того ж року військовою хунтою під керівництвом бригадного генерала Рауля Седраса; Робер Мальваль призначений прем'єр-міністром у 1993 році, незважаючи на триваючі санкції США, спрямовані на відновлення Аристида.

12 січня 2010 стався страшний землетрус, коли загинуло більше 200 тис. осіб. Гаїті залишається однією з найбідніших країн світу.