Гаїті

Населення 9 мільйонів (2009). Етно-расові групи: чорношкірі 95 %, мулати і білі 5 %.

Релігія: римські католики 80 %, протестанти 16 % (баптисти 10 %, п'ятдесятники 4 %, адвентисти 1 %, інші 1 %), атеїсти 1 %, інші 3 %.

При цьому, приблизно половина населення практикує релігію вуду[1].

Офіційні мови: креольська (мова більшості), французька (мова еліти).

Незалежність від Франції отримана в 1804 році; 1915 року Гаїті було окуповане військами США, під їх контролем країна перебувала до 1934 року. Франсуа Дювальє (Папа Док) був обраний президентом 1957 року, став довічним президентом 1964 року; помер 1971 року, владу успадковував його син, Жан-Клод Дювальє (фр. Jean-Claude Duvalier), «Бебі Док»; був скинутий 1986 року. У 1988—1889 роках відбулося кілька переворотів, 1991 року Жана-Бертрана Арістіда було обрано президентом, але того ж року його було скинуто військовою хунтою під керівництвом бригадного генерала Рауля Седраса; Роберта Мальвала призначено прем'єр-міністром 1993 року, попри санкції США, спрямовані на відновлення Аристида на посаді.

Республіка Гаїті розташована на західній частині острова Гаїті, другого за величиною серед Великих Антильських. Назва країни походить від індіанської назви острова, що на місцевому діалекті означає «гористий». Гаїті третя за величиною країна серед Карибських після Куби та Домініканської Республіки (остання має кордон протяжністю 360 км з Гаїті). У найближчій точці відстань від Гаїті до Куби становить 80 км. Також Гаїті має другу за довжиною (після Куби) берегову лінію (1771 км). Місцевість переважно складається з важкопрохідних гір, що перетинаються незначними прибережними та річковими долинами.

Північний регіон складається з Північного масиву (Massif du Nord) та Північної рівнини (Plaine du Nord). Північний масив є продовженням Центральних Кордильєр у Домініканській республіці. Він починається біля північного кордону Гаїті, у північній частині річки Гуаямоук і продовжується на північний захід через північний півострів. Низовини Північної рівнини лежать вздовж північної межі з Домініканською Республікою, між Північним масивом та північним Атлантичним океаном. Центральний регіон складається з двох рівнин та двох гірських систем. Plateau Central (Центральне плато) проходить вздовж двох боків річки Гуаямоук, на півдні Північного масиву. Йде від південного сходу до північного заходу. На південному заході від Центрального плато розташовані Чорні гори, крайня південно-західна частина яких поєднується з Північним масивом. Його найзахідніша точка відома як Cap Carcasse.

Гаїті поділяється на 10 департаментів.

Департаменти поділяються на 41 округ та 133 комуни.

Гаїті — одна з найбідніших країн світу і найвідсталіша в Центральній та Південній Америці. Рівень безробіття — 60 %, письменності — 54,8 %, 80 % населення живе за межею бідності. 6 % населення хворі на СНІД.

Економіка Гаїті досі відновлюється після потужного землетрусу, який відбувся в січні 2010 року. ВВП за паритетом купівельної спроможності у 2010 році скоротився на 8 % (з 12 150 млн $ до 11 180 млн $, а ВВП на душу населення (за ПКС) не змінився і склав 1200 $[2].

Порівняльний аналіз соціально-економічних показників свідчить, що Гаїті відстає від інших країн з низьким рівнем доходу (особливо Західної півкулі) ще з 1980 року. У 2010 році Гаїті займала 145 місце зі 182 країн за індексом людського розвитку ООН, а для 57,3 % населення характерні щонайменше три ознаки бідності з ІЛР[3].

The World Factbook повідомляє про нестачу кваліфікованої робочої сили, значні масштаби безробіття та неповної зайнятості, заявляючи, що «більш як дві третини працездатних не мають формальних робочих місць». Ще до землетрусу 2010 року Гаїті була найбіднішою країною Західної півкулі, у якій 80 % населення перебувало за межею бідності, а 54 % проживало у крайній убогості. Дохід більшості гаїтян становить менше $ 2 на день[4].

За різними оцінками, рівень грамотності дорослого населення країни становить від 52,9 % (World Factbook) до 65,3 % (Організація Об'єднаних Націй), а за даними Світового банку (World Bank), у 2004 році понад 80 % випускників коледжів з Гаїті проживали за кордоном, їхні перекази складають 52,7 % ВВП Гаїті[5]. Сіте-Солей (Cité Soleil) вважається одним із найгірших нетрів у Північній та Південній Америці[6], значна частина з його 500 тис. мешканців проживають в умовах крайньої убогості[7]. Бідність змушує принаймні 225 тис. гаїтянських дітей працювати як restavecs (домашня прислуга). Організація Об'єднаних Націй називає це сучасною формою рабства[8].

Близько 66 % гаїтянців зайнято в сільськогосподарському секторі, який складається в основному з дрібних натуральних господарств. Така діяльність формує лише 30 % від ВВП. Найважливішими експортними товарами країни є манго і кава.

Природні ресурси Гаїті різноманітні, вони об'єднують родовища бокситів, міді, карбонату кальцію, золота, мармуру. Країна має також значний потенціал для розвитку гідроенергетики. Надра країни містять також незначні родовища срібла, сурми, олова, кам'яного і бурого вугілля, сірки, нікелю, гіпсу, вапняку, марганцю, заліза, вольфраму, солі, глини, а також будівельних матеріалів. Невеликі родовища золота і міді розташовані на півночі країни. У 1985 році уряд країни оголосив про відкриття нових родовищ золота в північній частині півострова, однак плани щодо їхньої розробки реалізувались дуже повільно. Мідь добувається у Гаїті з 1960-х років, але обсяги виробництва руди незначні. Родовища бокситів (алюмінієвої руди) розташовані на південному півострові, але масштабні гірські роботи з їхньої розробки були припинені у 1983 році. На початку 1980-х років працювала тільки одна шахта (Miragoâne) у південній частині півострова, яка виробляла в середньому 500 тис. тон бокситів у рік. Однак, зниження вмісту металу в руді, зростання виробничих витрат та перенасичення світового ринку бокситів призвели до закриття шахти 1982 року. Свого часу боксити були другою за значенням статтею експорту країни. Гаїті не має запасів вуглеводнів, а тому дуже залежить від імпорту енергоносіїв (нафти і нафтопродуктів)[9].

У країні спостерігається високий ступінь майнової нерівності, 1 % гаїтянців володіє майже половиною національного багатства країни[10].

Гаїті незмінно входить до числа найбільш корумпованих країн світу за індексом сприйняття корупції[11]. З часів «Папи Дока» Дювальє, уряд Гаїті сумно відомий своєю корупцією. Вважається, що президент «Бейбі Док» Дювальє, його дружина Мішель, а також троє наближених до них осіб в період між 1971 і 1986 роками привласнили з державної скарбниці $ 504 млн.[12].

Іноземна допомога становить близько 30-40 % бюджету національного уряду. Найбільшими донорами країни є США, Канада і Європейський союз[13]. У 1990—2003 рр. Гаїті отримала понад $ 4 млрд як допомогу, з яких тільки США виділили понад $ 1,5 млрд.[14]. Допомогу економіці Гаїті у різній формі надавали також Венесуела і Куба, особливо у 2006—2007 роках. У січні 2010 року Китай пообіцяв виділити для постраждалих від землетрусу $ 4,2 млн.[15], Президент США Барак Обама обіцяв $ 1,15 млрд допомоги[16], Європейський Союз — понад 400 млн євро ($ 616 млн)[17].

Американська допомога уряду Гаїті була повністю припинена з 2001 року до 2004 року, після того, як були оскаржені результати виборів 2000 року, а президент Аристид звинувачений у різних зловживаннях[18]. Допомога була відновлена у 2004 році після від'їзду Арістіда та початку миротворчої місії ООН із залученням підрозділів бразильської армії. Після майже 4 років спаду, у 2005 році економіка країни виросла на 1,5 %[19].

У 2005 році загальний зовнішній борг Гаїті за оцінками, досяг $ 1,3 млрд, що в розрахунку на душу населення становить $ 169. У вересні 2009 року Гаїті погодилась на умови, встановлені МВФ і Світовим банком для участі у програмі скасування заборгованості найбіднішим країнам[20].

За даними рейтингу «Неспроможних держав» на 2013 рік, Гаїті посідає в ньому восьме місце[21].

• 
  Мапа Гаїті
• 
  Вигляд Гаїті зі супутника
• 
  Вигляд островів Куби та Гаїті з супутника

• Список ссавців Гаїті
• Землетрус на Гаїті (2010)
• Убивство Жовенеля Моїза