Історія понять

Історія понять — історична дисципліна, що досліджує характерні для тієї чи іншої доби (починаючи з античності) сенси загальних політичних і соціальних понять (напр., таких, як «громадянин», «держава», «стан», «клас», «міщанин», «секуляризація», «революція» тощо). Це дає змогу зрозуміти істинний зміст історичних джерел, в яких ці поняття текстуально зафіксовані, а також реконструювати ті чи інші глобальні історичні зміни. За Р.Козеллеком, предметом І.п. є «конвергенція поняття та історії».

Хоча кожне поняття нерозривно пов'язане зі словом, однак це не тотожні сутності. І.п., активно використовуючи методи мовознавства, не зводиться до історії мови. Соціальні та політичні поняття є такими сутностями, які концентрують у собі увесь політичний і соціальний досвід людства, вони не можуть бути цілком висловлені мовними засобами, тим більше у формі тлумачення слів, якими їх означають. І.п., використовуючи певні методологічні підходи, намагається якомога повніше розархівувати минулий людський досвід. Загалом, соціальні й політичні поняття, з якими має справу І.п., поділяються на 3 групи:
1) поняття, що сформувалися в античні часи й є прийнятними для сучасників;
2) поняття, що з моменту їх виникнення і до сьогодні докорінно змінили свій зміст;
3) поняття, що ще виявляються в ході мовної фіксації новизни певних соціальних та політичних явищ і відносин. Оскільки І.п. має справу з декодуванням термінології в писемних джерелах, то вона має багато спільного з методом критики джерел та герменевтикою історичною. І.п. досліджує розвиток і зміни змістовного наповнення соціальних і політичних понять як у певні проміжки часу, так і впродовж усього історичного поступу політичного життя різних суспільств.

Формування нової дисципліни

Як самостійна історична дисципліна І.п. сформувалася в 1960–70-х рр. Поштовхом до її розвитку стала критика некоректного "перенесення" сучасних політичних понять у минуле. Теоретичні засади І.п. заклали праці лідерів т. зв. Кембриджської школи Г.-А.Покока та К.-А.Скіннера. Досліджуючи аргументаційні критерії, ситуативні цілі й інтелектуальні ресурси політичних теорій раннього Нового часу в Європі та Півн. Америці, Г.-А.Покок і К.-А.Скіннер інтерпретували їх у контексті історичної "передачі" й перетворення традиційних аргументів та понять. На їхню думку, саме політичні ідеї та поняття були й є головними факторами, що спрямовують розвиток політичного суспільства. Наступний крок був зроблений німецькими вченими – О.Бруннером, В.Конце і Р.Козеллеком, які 1972 започаткували багатотомне видання "Фундаментальні історичні поняття". Виходячи з думки про вирішальну роль ключових політичних понять в історичному поступі, ці представники німецької історіографії намагалися за допомогою аналізу змін у значеннях таких понять відстежити соціально-політичний переворот у німецькомовному просторі у період з 1750 по 1850. При цьому вивчався понятійний контекст політичної мови історичних діячів, в якій так чи інакше були відображені процеси реальних політичних змін. Це дало змогу по-новому розкрити історико-антропологічний вимір соціально-історичного процесу. Виявилося, що зміни в семантичній структурі політичних понять залежать від домінуючих у суспільстві форм переживань часу історичного. До середини 18 ст. соціально-політичні поняття були зорієнтовані лише на сферу минулого досвіду, а основою політичної прогностики була ідея повторюваності й передбачуваності подій, що цілком задовольняло тодішнє європейське суспільство, яке все ще продовжувало жити в ритмах, відповідних до повільного плину часу. Ідея прогресу епохи Просвітництва (див. Просвітництва доба) відкрила нові горизонти майбутнього, що виходили за межі "досвіду", отриманого в спадок. Своєю спрямованістю в майбутнє ця ідея стимулювала появу проектів того, що колись має статися. Відбулося певне прискорення переживання історичного часу, і це стало вже очевидним у ході Французької революції кінця 18 століття та політичних подій початку 19 ст. З цього моменту соціально-політичні поняття спрямовуються у сферу майбутнього, що зумовило в колективній свідомості європейців розрив з минулим. Такий розрив ознаменував для європейського суспільства настання Нового часу, з його новою динамікою – прогресивним рухом і поступом до демократії та новою напругою між "простором досвіду" та "горизонтом очікувань".

І.п. орієнтує процес історичного пізнання на:
1) дослідження суспільних явищ, подій і відносин, які набули мовного оформлення й зафіксовані в писемних джерелах;
2) реконструкцію минулого людського досвіду, який безпосередньо не втілився в мові, але так чи інакше визначав особливості мовлення тієї чи іншої історичної доби взагалі.

Виявивши зміни у змістовному наповненні соціально-політичних понять, історик намагається потім встановити зв'язок цих змін із тими чи ін. соціальними явищами та соціальними групами. При цьому особливо важливе значення надається локалізації виявлених змін у часі й ситуативному контексті (діахронічний зріз). Лише така локалізація дає змогу коректно використовувати виявлені на рівні змісту понять трансформації для інтерпретації соціальних змін.

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.